Три дні тому мій „Оріон“ було відкликано з патрулювання й призначено флаґманом зарконського дивізіону. Батькові вдалося переконати принца, що командувати сотнею катерів набагато легше з борту крейсерського корвета, що має розгалудженішу систему зовнішніх комунікацій. Ґоран зрештою визнав слушність його арґументів, а Павлов у неофіційній бесіді зі мною остаточно роз’яснив ситуацію:

— За вдачею ти не військовий, Александре, але трохи зірвиголова. Тепер ти мусиш угамувати свій запал і не лізти чортові на вила. Якщо ти загинеш, твоєму батьку і Яні буде боляче; та й мені, чесно кажучи, теж — прив’язався я до тебе. Але якщо з тобою загине зарконська високість, його дід звинуватить в усьому Ютланд. А нам ні до чого зайві міжнародні ускладнення. Ти розумієш?

Я розумів. Чудово все розумів. Мені підсунули принца із завданням берегти його як зіницю ока. А це означало, що воднораз я мав дбати і про збереження власної шкури. Причому формально це було продиктовано не особистими, а суто політичними міркуваннями. Спритний хід, дуже спритний! Але я не засуджував батька, що він дозволив собі таку слабкість. Якби я сімнадцять років шукав свого єдиного сина, а потім зрештою знайшов його, то нізащо не відпустив би на війну. Придумав би що завгодно — але не відпустив. А він не став утримувати мене, хіба що трохи підстрахувався…

Невдовзі після того, як на зміну Першій хвилі вирушили кораблі Другої, до Ставки Головного Командування прибув батько. Він вилетів з Ютланда, щойно отримав повідомлення про початок вторгнення, проте його катерові знадобилося майже шість годин, щоб подолати „тіньову зону“.

При батьковій появі в оперативному центрі, я нишком рушив до виходу, але він одразу помітив мене з Ґораном і передовсім звернувся до принца:

— Вітаю, адмірале. Якщо не помиляюся, ваш дивізіон стартує в складі Четвертої хвилі?

— Так, сер.

— Тоді у вас залишилося менше дванадцяти годин. Я б радив вам з капітаном Шнайдером піти відпочити.

Натяк був більш ніж прозорий.

— Дякую за пораду. Ми негайно скористаємося нею, — чемно відповів Ґоран. — Та спершу скажіть, сер, ви ще не передумали щодо придбання наши „звапів“?

— Ні, Ваша Високосте, не передумав. Нам вистачає і власного озброєння.

— Ну, як знаєте. Проте майте на увазі — щогодини ціни зростають.

Батько силувано посміхнувся:

— Я маю це на увазі, не сумнівайтеся…

Коли ми вийшли з оперцентра, принц зауважив:

— Знаєш, Алексе, твій батько — хитрий лис.

Відтоді як „Оріон“ став флаґманом зарконського дивізіону, ми з Ґораном стали називати один одного на ім’я.

— Авжеж знаю, — сказав я. — Але в чому виявилась його чергова хитрість?