— І що це означає? — нарешті запитала вона.

— У нас із Елі й Ліною була важка розмова. Ти нам подобаєшся, всім трьом, і ми вирішили… ну, скажемо так — тимчасово прийняти тебе в нашу сім’ю й подивитися, що з цього вийде. А далі видно буде.

Кортні опустила очі.

— Атож, розумію, — глухо мовила вона. — Це подачка. На зразок цукерки, яку тицяють дитині, щоб вона не рюмсала й гарно поводилася. Ви, всі троє, такі великодушні!

— Але, Кор…

— Стривай, шкіпе, я ще не договорила. Я знаю, що це подачка. Знаю, що ти чиниш так з жалю до мене. Якби я мала бодай краплину гордості, то з обуренням відкинула б твою пропозицію. — Вона підійшла до мене впритул і поклала голову мені на плече. — Та я вже не маю гордості. Я втратила її, зустрівши тебе. Тепер я згодна на все, навіть на подачку.

Я обійняв Кортні й притиснувся щокою до її волосся.

— Але ти мусиш врахувати одну річ, — сказав за хвилю. — У нас із Елі й Ліною не зовсім звичайні подружні стосунки.

— Я знаю. І не скажу, що вони такі вже незвичайні. В ютландських родинах буває по-різному. Буває й так, як у вас. Особисто мене ніколи не приваблювали дівчата, але я не почуваю до цього відрази. Я згодна спати і з Ліною, і з Елі, вони мені подобаються, особливо Ліна. — Кортні замовкла, а на її щоках запалав густий рум’янець. — Проте я хочу… хочу попросити тебе про одну поступку. Можна, щоб цю ніч, нашу найпершу, ми провели з тобою вдвох? Лише ми — я і ти.

— Можна, — відповів я. — Сьогодні так і буде. Лише ми з тобою — удвох.

Розділ дев’ятий

Розділ дев’ятий

Вторгнення

1

1

Тяньґонський флот вийшов у звичайний простір на відстані п’ятдесяти семи астрономічних одиниць від зорі й шістьма великими угрупованнями рушив у глиб системи.