— Те, що я вам сказав, навряд чи можна назвати державною чи військовою таємницею. Однак я просив би вас поки утриматися від обговорення цієї теми з іншими. Час іще не настав. — З цими словами він коротко кивнув. — На все добре, пані та панове. Капітане Шнайдере, прошу супроводжувати мене.

Коли ми виходили з рубки, боцман урочисто проголосив:

— Верховний головнокомандувач місток залишив! Капітан місток залишив!

Крокуючи поруч зі мною по коридору, батько зауважив:

— Коли створювався ютландський флот, я був категорично проти чергового боцмана в рубці. Мені більше до вподоби цивільна практика — симпатичні довгоногі стюардеси і ніяких вигуків про капітана або адмірала на містку. Проте мої підлеглі, надто ж адмірал Біргоф, виявилися консервативнішими за мене, і цю традицію довелося зберегти.

Ми ввійшли в мою капітанську каюту, яка складалася з двох кімнат. У першій, кабінеті, стояв робочий стіл з комп’ютерним терміналом і широким м’яким кріслом. Ще два крісла, менші й не такі вигідні, призначалися для відвідувачів. Батько обвів поглядом кабінет і сказав:

— У тебе, як і вдома, ідеальний порядок. А от я завжди був трохи неохайним. Твоя акуратність, без сумніву, від матері.

Потім він зазирнув до іншої кімнати, спальні.

— А тут вельми затишно. Вчувається жіноча рука. Ліна, звичайно?

— Так. Здебільшого вона.

— Славна дівчина. Ти ще не говорив з нею про дитину? Так кортить потримати на руках онука.

— Уже вирішено, — відповів я. — Щойно завершиться криза. Ну, тобто, через дев’ять місяців після того, як усе владнається. Ліна й Елі хочуть народити одночасно. Елі — хлопчика, Ліна — дівчинку.

— Це буде чудово. Одразу син і донька, внук і онука… А як твоя третя, Прайс?

Я зітхнув.

— Прайс не моя третя. Вона взагалі не моя. Вона просто… просто так. Тимчасово.

Батько хмикнув.

— Я міг би сказати, що немає нічого постійнішого за тимчасове. Але обмежуся іншою приказкою, суто ютландською: твої жінки — твоє особисте нещастя. — Він улаштувався в одному з гостьових крісел. — Ну, гаразд, у мене мало часу. Давай-но, до справи, Алексе. Як ти ставишся до пропозиції принца Ґорана?

— Думаю, це розумно. Зарконські катери мають багато вад, а їх єдина перевага — „звапи“. А ця зброя буде набагато ефективніша на корветах або висококласних бойових катерах. Шок шоком, але Ґоран вчинив справді мудро, погодившись розформувати свій дивізіон.

— Цілком згоден з тобою. Та я питав про інше. Як ти ставишся до ідеї встановити „звап“ на твій корабель?

Передовсім, подумав я, це гарна страховка. Майже стовідсоткова ґарантія, що я закінчу війну цілим і неушкодженим. Мій корвет супроводжуватиме в бою група кораблів з чітко поставленою задачею — берегти й захищати. Не сина імператора, ні; а дорогоцінний „звап“. Зброю, яка звалилася на нас, мов манна небесна. Зброю, що має стати запорукою нашої швидкої перемоги…