А вголос я сказав:

— Це дуже відповідальне завдання, сер. Сумніваюсь, що я заслужив його. Так, звичайно, „Оріон“ — один з найкращіх корветів нашого флоту. І команда талановита — проте, за невеликим винятком, ще молода й не дуже досвідчена. А після нашої місії на Вавілон ми вирішили проблему нестачі кваліфікованих кадрів, тож тепер у нас вистачає пілотів та командирів з великим досвідом. Серед них неважко буде знайти потрібну кількість справжніх професіоналів, щоб довірити їм „звапи“.

Батько задоволено кивнув:

— Якраз це я й хотів від тебе почути, сину. Знаю: ти кажеш, що думаєш, не лукавиш, не кокетуєш. Та оскільки зайшла мова про справжніх професіоналів, то ти — один з них. Як то кажуть, молодий та ранній. Так стверджують адмірал Павлов і коммодор Томасон. Такої думки й капітан Ольсен. Таке ж враження склалося в адмірала Фаулер за час вашого перельоту від Вавілона до Ютланда. А командор Вебер, безперечний професіонал, навіть зголосився служити під твоїм командуванням. Отож, „звап“ ти отримаєш — хоча б з огляду на прохання принца Ґорана, яке я не можу проіґнорувати, бо ми багато в чому зобов’язані йому. Він, звісно, себе не обділив, за свою зброю здер з нас не мало не багато майже піврічну виручку з продажу ендокринолу. Та хіба мають значення гроші, коли йдеться про людські життя! Тому „Оріон“ капітана Шнайдера стане ядром мобільної ударної групи під командуванням адмірала принца Ґорана Зарконського. Так я вирішив.

„Але ж і хитрющий ти сучий син!“ — мало не в захваті подумав я. — „Все сказав правильно. Все логічно. Лише про одне змовчав, про головне — що хочеш уберегти мене…“

Батько підвівся.

— Що ж, мені пора. Треба віддати розпорядження про монтаж „звапів“, а потім, коли Павлов прокинеться, ми займемося переглядом нашої тактики з урахуванням нової зброї… — Він похитав головою. — Просто неймовірно! Хто б міг подумати, що все так вдало складеться. З цими „звапами“ нам казково пощастило.

— Уже вдруге пощастило, — зауважив я. — Спочатку з ериданцями — і тепер маємо потужний, боєздатний Зоряний Флот. А потім пощастило зі „звапами“ — і до високого професіоналізму особового складу флоту додалася ефективна зброя.

Батько зупинився біля дверей. Подивившись на мене довгим поглядом, він сказав:

— З ериданцями нам не пощастило, Алексе.

— Як це? — здивувався я.

— У тому сенсі, що не було ніякого фарту, ніякої випадковості. Як мій син, ти маєш це знати. Я ніколи не планував нового повстання на Октавії. Так, я фінансував змову, підтримував її — але не для того, щоб здійснити честолюбні мрії кількох адміралів та ґенералів. З року в рік я готував поповнення для Збройних Сил Ютланда.