Маля виявилось майже триметровою тварюкою, вкритою золотисто-коричневою лускою. Побачивши людей, ящір підвівся на задні лапи, Але стрибнути він не встиг. У повітрі свиснули гнучкі ласо, і потвора була повалена на спину. Втім, молодий ящір розірвав частину Шнурів. Проте тут пішли в хід сіті, і ми відчули, що перемагаємо.

В цю мить ящір розкрив пащу і тужливо закричав. Його заклик почався свистом, а перейшов у квакання.

Чорні мисливці завили від захоплення.

— Чому вони так радіють? — спитав я у Квалі.

— Вони тепер знай, хто був голос злий дух. Раптом з глибини зарослів залунав заклик у відповідь. Могутнє шипіння й свист змінилися лютим нявчанням.

— Ще один дорослий ящірі — закричав Джек. — Швидше, поки він далеко.

Негри поволокли молодого хижака до плоту. Зовсім близько почулись шипіння і квакання. Але малюк не міг відповісти: його паща була надійно закручена нейлоновим шнуром.

Ще кілька зусиль, і молодий ящір був прив'язаний до бамбукового плоту. Знову пролунав голос дорослого тиранозавра, але вже далі — ящір віддалявся у протилежний бік.

— Повний вперед! — скомандував Джек. Негри дружно змахували веслами і голосно співали про Нашу перемогу.

* * *

Надвечір плоти причалили до берега поблизу табору. Ми всі падали з ніг від утоми, але потрібно було думати не про відпочинок, а про надійне приміщення для нашого полоненого. Грати металічних кліток знаходилися в головному таборі. Я вирішив викликати табір по радіо. На мій подив, радіопередавача на місці не було. Вартові пояснили, що його забрав великий білий, Ух, як вони називали Персі Вуффа.

Вихватка Персі розізлила мене. Навіщо йому знадобилося радіо? Через його примху ми опинилися без зв'язку. Заступник, нав'язаний мені містером Бейзом, завдавав мені тільки багато клопоту… Я вирішив позбутися його і написати «королю американських звіринців» про мотиви свого рішення.

«Де ж помістити ящера?» — думав я. І придумав. Поблизу водопаду в скелі була глибока вузька тріщина. З колод збудували міцні грати, що закрили вихід з розколини. Бамбуковий пліт з прив'язаним ящером опустили на лопатах в розколину. Пліт повис майже вертикально вздовж суцільноі стіни, Тоді ми звільнили хижака від частини пут. Решту він розірвав сам, і в ту ж мить ми закрили цей своєрідний колодязь плотом. Наш полонений опинився в імпровізованій клітці.

Ми кинули йому півантилопи. Але він навіть не поворушився. Тільки очі його світилися в темряві зеленувато-фіолетовим світлом.

— Стомлений мандрівкою, — пожартував Джонсон, і ми пішли в намет….

Коли я прокинувся, перша моя думка була про ящера. Чи не втік він часом?