Коли ми підійшли до табору, я зразу відчув: тут сталося щось несподіване. Чорні мисливці мовчки стояли навколо непорушного білого предмета.

Джонсон і Персі Вуфф похмуро сиділи в наметі.

— Шкода, що вас не було, шефе, — мовив Джонсон.

— А що сталося?

— Нас навідав «злий дух». Двоє негрів уже в раю, а третій буде там до заходу сонця. Зрештою, хай вам розкаже він, — старий мисливець кивнув на Персі. — Він був присутній на всьому спектаклі, а я встиг тільки на кінець.

Я подививсь на Персі.

— Мені захотілось скупатись, — почав він, не дивлячись мені у вічі, — і я звелів неграм налякати крокодилів. Негри зчинили диявольський галас, а потім почали відгороджувати місце для купання. Я в цей час стояв на терасі і дивився в бік озера. Раптом я помітив щось чорне. Воно швидко пливло, нагадуючи велетенського крокодила. Паща в нього була метрів три завдовжки, а зуби ось такі… — Персі показав рукою, якої довжини були зуби.

— Треба було попередити негрів про небезпеку, а не розглядати зуби, — різко кинув Джонсон.

— А зуби ось такі, — повторив мій заступник, не звертаючи уваги на слова мисливця. — Коли негри його помітили, вони кинулися врозсип, але було пізно. Ця тварюка вибралась на мілке місце, підвелася на задні лапи і вистрибнула на берег. Я догадався, що це та потвора, що на знімку Річардса. Вмить вона наздогнала одного з негрів, розірвала його на шматки і зжерла на моїх очах. Потім тварюка стрибнула до другого негра, який, втікаючи пошкодив ногу об коріння дерева… Чули б ви, як він заревів… Якийсь негр, здається Мулу, кинувся вперед і вдарив потвору списом. Спис зламався, мов сірник, а тварюка відкинула негра ударом хвоста, схопила свою жертву і стрибнула в ріку. В цю мить прибіг Джонсон…

— Я всадив у цього диявола не менше десятка куль, — хрипко проказав мисливець. — Одна з них дуже не сподобалася йому, бо він пірнув. Ми вже вирішили, що йому капут. Але хижак виринув далеко попереду і на третій швидкості зник, так і не випустивши негра, перекушеного майже пополам…

— Що з Мулу? — запитав я.

— Безнадійний.

До мене підійшов Квалі.

— Мулу вмирай, — тихо сказав він.

По його чорній щоці котилися сльози.

На світанку ми поховали Мулу і приступили до спорудження великого плоту. Мали намір пливти на ньому за пораненим тиранозавром, що зник в очеретах на протилежному березі озера. Ми розраховували, що коли ящір не здохне від ран, то зуміємо добити його. Захопити таку потвору живцем годі було й думати. На перший раз я хотів добути шкуру, череп і деякі кістки. Особливо цікавила мене будова задніх кінцівок, з допомогою яких такий велетень міг стрибати, мов кенгуру.