— А як же з натяками між рядків?

— Невже я базікав і про це? — здивувався Пігастер. — Ай-я-яй, як негарно!.. Одначе у вас вражаюча пам’ять, пане Озеров. Ці «натяки» не для розголосу. Адже кожен служить своїй справі. Проте, запевняю вас, я від’їжджаю… трохи іншим, ніж приїхав. Переконатися у своїй помилці, — це вже багато… для вченого-людини.

До них швидко підійшов Тумов. Брови його були насуплені, очі зло виблискували. Він глибоко засунув кулаки в кишені плаща, немов побоюючись, що може пустити їх у хід.

— Послухайте, — різко почав він, — через п’ять хвилин…

— О’кей, пане Тумов, — перервав Пігастер, — ми тут якраз говорили про вас. Ваша точка зору перемогла. Я від’їжджаю вашим прихильником. Панове, — голосно звернувся він до присутніх, — мій шановний колега переконав мене. Я вирішив летіти. З жалем покидаю ваше приємне товариство. Бажаю всім щасливої дороги.

Перед посадкою в літак Очир міцно потиснув руку Аркадію.

— Ви губите свій талант, — жартівливо відзначив він, поплескуючи Озерова по плечу. — Вам треба йти в дипломати. Бажаю цікавих відкриттів на півдні Гобі.

* * *

Три доби бушував піщаний буран біля підніжжя плато. Вітер зривав намети, перекинув одну з машин. Густа іржава імла огорнула пустелю. Зникло сонце. Блискавиці вилискували в піщаних хмарах; важкі гуркоти грому перекочувалися над плато, будили багатоголосу луну в глибоких ущелинах. Піднятий у повітря пісок нескінченним потоком мчав над табором. Під горами піску були поховані ящики з провіантом і бочки з пальним.

Люди забилися в намети, судомно кашляли в непроглядній тонкій пилюці. Порох сліпив очі, дер і пік горло. Не можна було розпалити багаття, примуси не горіли. Буран розгулявся незабаром після відльоту літака і, здавалося, посилювався з години на годину. Про долю літака в таборі не знали. Буря перервала радіозв’язок.

Тумов, лежачи на ліжку в спальному мішку, сердито умовляв Озерова і Батсура, які розташувалися просто на повстинах на підлозі.

— Куди ви поїдете, непутящі голови! Тепер такі бурани траплятимуться все частіше. Надходить осінь. Жити вам набридло?

— Ще один скорпіон, — відзначив, замість відповіді, Батсур і стукнув молотком по брезентовій підлозі намету. — Навіть їм стало незмога. Так і лізуть у намет один за одним.

— Відмовить мотор, — продовжував Тумов, — що робитимете самі в пустелі за сотні кілометрів від житла і колодязів? — Він судомно закашлявся.

— Не витрачай красномовства, Ігорю, — тихо сказав Озеров. — Питання вирішене: припиниться буран, і ми їдемо. Може, нам у руки дається неповторний випадок. Коли ще експедиція проникне в ці місця? Ми зобов’язані з’ясувати все, що в наших силах.