Пігастер мовчки покусував тонкі губи. Здавалося, він вичікував, чи не скаже Аркадій ще щось.

Озеров, не поспішаючи, розкурив люльку, затягнувся. Вітер свистів усе зліше, здіймаючи в повітря струмені піску з гребенів барханів.

Американець мовчав. Озеров ледь помітно знизав плечима і відвернувся.

— Договорюйте, пане Озеров, — тихо відзначив Пігастер. — Я не зовсім розумію, до чого ви хилите. Відкрийте ж ваші карти або, як кажуть росіяни, дістаньте камінь з-за пазухи.

— Камені для мене — лише геологічні зразки, пане професоре. Розумієте, ваша затятість мене трохи дивує. Ви ж розумна людина… Пригадайте нашу розмову біля руїн монастиря.

Пігастер перелякано закліпав і кашлянув.

— Мені здалося, що там були не просто слова, продиктовані ввічливістю… чи спекою, — виснував Озеров.

Обличчя американця вкрилося дрібними крапельками поту. Проте він знайшов у собі сили посміхнутися:

— Чи коньяком, хочете сказати… О, цей російський коньяк…

— І знову ви не зрозуміли, — заперечив Озеров. — Я зовсім не мав на увазі тієї частини розмови, про яку, мабуть, думаєте ви. Просто мені тоді здалося, що під маскою вченого-політика я розгледів ученого-людину. Для перевірки однієї нашої гіпотези тіло старого треба доправити до Улан-Батора. Лише там можна з’ясувати, чому він помер. Ось я й подумав, що людина іноді може взяти гору над політиком. Але, можливо, я помилився.

Пігастер задумався. Він дістав з кишені велику картату хустку й почав обтирати обличчя, дивлячись на курні бархани.

— Ні, ви не помилилися, — сказав він нарешті. — І вибрали правильний шлях. Я захоплююся вами… Ви небезпечний супротивник, або… просто дуже порядна людина. Втім, дуже порядні люди завжди найбільш небезпечні. Певна річ, я не в силах відмовити в проханні ані вам, колего, ані вашому другу панові Батсуру.

— Дякую. Отож…

— Отож, визнаю себе переможеним. Удруге… Однак роботу з вами згадуватиму зі щирим задоволенням. Сподіваюся, що зможу вітати вас у Америці. Але…

— Але?..

— Бачте, колего, як усі американці, я — людина справи. І… хотів би поставити всі точки над і… Укладемо джентльменську угоду: ви не згадуватимете про мої похибки, а я забуду про те, що? ви передали мені від імені пана Очира. Зізнайтеся, це придумано вами. Пан Очир і тепер не певен, чи не доведеться вивантажити з літака монгольське падло.

— Якщо це для вас так важливо, не стану переконувати у протилежному. Я готовий прийняти джентльменську угоду.

— Вирішено. Значить, ми зараз розлучимося. І зрозумійте мене правильно, пане Озеров: я не супротивник істини. Як сказав ваш монгольський приятель: доріг багато, правда одна. Кожен з нас їхав сюди зі своєю точкою зору. Слушність, як виявилося, мав пан Тумов. Честь йому і хвала. Можете бути певні, що, повернувшись у Сполучені Штати, я не погрішу проти істини.