— Про що ти говориш?

— Не зважай. Краще їж фрукти.

— А знаєш, ці місця чимось скидаються на сади Едему.

— Їж фрукти.

— Дійсно, тут дуже схоже на Едем.

Артур вп’явся зубами у фрукт, який нагадував грушу.

— Це ж груша, — сказав він.

Через деякий час, коли вони добряче під’їли, Форд Префект обернувся і гукнув.

— Дякуємо. Велике спасибі, — крикнув він, — ви дуже люб’язні.

І вони продовжили свою подорож.

Протягом наступних п’ятдесяти миль на схід вони і надалі час від часу знаходили на шляху дари, і хоча двічі чи тричі помічали між деревами аборигена, але прямих контактів більше не траплялося. Вони погодилися один з одним, що їм до вподоби плем’я людей, які чітко дають зрозуміти, що вони вдячні просто за те, що їх залишають у спокої.

Через п’ятдесят миль фрукти вже не з’являлися, бо тут починалося море.

Поспішати їм було нікуди. Отож вони збудували пліт і перебралися через море. Воно було порівняно спокійним, завширшки лише шістдесят миль, і морська прогулянка виявилася цілком приємною. Висадилися вони у місцевості, яка була принаймні такою ж гарною, як та, звідкіля вони прибули.

Коротше кажучи, хоч як це смішно, жилося їм вельми легко і привільно, принаймні доки їм не бракувало сил долати тягар безцільності своїх мандрів та ізоляції — вони вирішили ігнорувати його. Коли тяга до товариства стане надто великою, вони знатимуть, як задовольнити її, але наразі вони були вдоволені, що між ними і голгафрінчанами залишилися сотні миль.

Проте Форд Префект знову став частіше вмикати Субефірний сенсоматик.

І тільки одного разу він впіймав сигнал, але той був такий слабкий і доходив з такої неймовірної відстані, що Форд похнюпився ще більше, ніж від тиші у ефірі, яку після цього вже ніщо не порушувало.

Їм заманулося повернути на північ. Через кілька тижнів вони дісталися до ще одного моря, збудували ще одного плота і продовжили мандрівку водою. На цей раз їм було важче, клімат ставав холоднішим. Артур підозрював, що у Форда Префекта проявляються мазохістичні схильності: подорож ставала все важчою, і це додавало Фордові почуття мети, якої йому інакше дуже не вистачало. Він невтомно поривався вперед.

Мандрівка на північ привела їх у гористу, до запаморочення красиву і захоплюючу місцевість. Картина вкритих снігом вершин з гострими виступами скель, які тягнулися аж до небокраю, заполонила їхні почуття. Їх став пробирати холод.

Вони позагорталися у шкури та хутра тварин, що їх Форд Префект зловив способом, якого колись навчили двоє колишніх монахів з Праліту, власників левітаційного санаторію на Гуніанських пагорбах.