— Ух ух ургх-хрю, — промимрив абориген і знову стукнув по каменю.

— Телефонні стерилізатори обігнали їх у розвитку.

— Ургх гру хру грух! — наполягав абориген і продовжував стукати по каменю.

— Чому він стукає по каменю? — здивувався Артур.

— Можливо, він бажає, щоб ти знову зіграв з ним у скребл, — висунув припущення Форд. — Він показує рукою на літери.

— Напевно знову склав своє вршжгрвюлвіюгв, бідолаха. Я сто разів повторював йому, що в слові йршжгрвюлвіюгв тільки одна літера «ж».

Абориген знову стукнув по каменю.

Вони нахилилися над його спиною.

Очі полізли їм на лоба.

Серед безладно поскладаних літер сім камінців утворювали слова.

Вони повторили їх літера за літерою.

Ось які це були слова:

«Сорок два».

— Грррюргх гух гух, — пояснив абориген.

Він розсердився і знову перемішав літери, а потім пішов бавитися під сусідніми деревами у гурті своїх колег.

Артур і Форд провели його поглядом. Потім перезирнулися.

— Я бачив ці слова чи мені тільки здалося? — запитали вони один одного.

— Так, — відповіли обидва.

— Сорок два, — промовив Артур.

— Сорок два, — повторив Форд.