А втім, здавалося, що хтось чи щось там на нього чекало, бо на мить у далекій пітьмі моторошним зеленим світлом блиснув неоновий напис:
ТЕБЕ ПЕРЕХОПИЛИ
Напис погас, і те, як він погас, Артурові зовсім не сподобалося. Він погас ніби з якоюсь презирливою пихою. Артур спробував запевнити себе, що то всього-на-всього сміховинний вибрик його уяви. Неонові вивіски горять або не горять залежно від того, подали на них електричний струм чи ні. І ніяк не може жодна вивіска, — втовкмачував він собі, — переходити з одного стану до іншого з презирливою пихою. Артур ще щільніше закутався в халат, проте труситися від того не перестав.
Зненацька в надрах пітьми знову загорілося неонове світло, на цей раз з цілковито незбагненним зображенням: три крапки і кома. Ось таким:
У темряві горіло лише це зелене неонове зображення.
Спробуй-но зрозуміти. Кілька секунд Артур удивлявся в ті крапки і кому і потім збагнув, що його попереджують про те, що речення ще не завершене. Попереджують мало не із надлюдською педантичністю, відзначив він. З нелюдською, щонайменше.
Речення потім завершилося такими двома словами:
АРТУРЕ ДЕНТЕ.
Голова йому пішла обертом. Він насилу встояв на ногах і ще раз прочитав напис. Ні, зверталися таки до нього: «Артуре Денте», — тож голова йому знову пішла обертом, задрижали жижки.
Напис знову погас. Артур стояв у темряві, розгублено лупаючи очима, а на сітківці його очей лишився тьмяно-червоний відбиток його власного імені.
Раптово спалахнув новий напис: