І все-таки повторимо: навіть за цих умов Воттс мав усі шанси потрапити до такої собі Ліги почесних диваків — бути серед небагатьох «твердих фантастів», яких читає вузьке коло читачів з науковими ступенями в анамнезі.

Та він спромігся на більше, бо… Ви ж пам’ятаєте про вампірів, правда?

4.

Це сталося на фестивалі фантастики в Едмонтоні. Організатори чомусь запросили його на дискусійну панель, присвячену вампірам. Як пояснює сам Воттс, чи не знали, що він там понаписував у своїх книжках, чи не дуже добре до нього ставилися.

І от, поки колеги обговорювали серіал «Баффі», романи Брема Стокера та Енн Райс, Воттс вирішив розважитися й спитав себе: а за яких умов цей суперечливий, із абсурдними обмеженнями фольклорний персонаж міг би бути реальним?..

На той момент він навіть і не думав про «Сліпобачення». Ідея виникла, він її запам’ятав — та й відклав до кращих часів.

А потім, коли почав працювати над концепцією роману, зрозумів, що в ній є порожнє місце — от якраз під вигаданих ним вампірів.

Звісно, про вампірів писали і до Воттса, навіть відправляли у космос, — згадаймо хоча б «Космічних вампірів» (1976) Коліна Вілсона. Так само й про перший контакт до Воттса написано було стільки творів, що вистачило б на добрячу багатотомну антологію.

Воттс зробив кілька наступних кроків. Узявши абсолютно заштампований, висотаний досуха образ з поп-культури, він зробив його оригінальним, справжнім.

А потім перетворив його ж на уречевлену метафору. Вампіри зі світу «Сліпобачення» — те саме дзеркало, якого так не вистачало людству, щоб відкинути власні забобони й упередження стосовно своєї природи. Вони — водночас вбивча сила, нищівна й безжалісна, і те, що здатне змінити, змістити погляд людини на саму себе.

Роль вампірів — таких, якими їх вигадав Воттс, — для «Сліпобачення» виявляється винятковою, ключовою. Тільки у поєднанні фольклорного (читай — породженого культурним полем) та природного, на контрасті одного із іншим, з’являється та сама оптика, що дозволяє в принципі говорити про явище сліпобачення. Про існування того, що ми не помічаємо. (Або помітивши — клякнемо, як це стається із вампірами, що побачили хрест.)

Пошук осмисленості там, де смислу може не бути взагалі, дослідження самої природи розуму та свідомості, — це теми, до яких Воттс підводить читача на всіх рівнях. Космічний корабель «Тезей», як і його античний тезка, стикається із лабіринтом — кораблем Чужих, який недаремно названо «Роршахом». Як відомо, аби вийти з лабіринту, слід зрозуміти принцип, за яким, власне, його створено. Та якщо ви маєте справу із плямами Роршаха, єдиним джерелом інтерпретації буде ваш власний мозок, чи не так?..