Мій порятунок мабуть коштував сотні мільйонів доларів. Заради одного дурного ботаніка. І чого всі так старались?

Гаразд, я знаю чому. Почасти річ у тім, що я представляю: поступ, науку та міжпланетне майбутнє, про яке мріяли століттями. Але справжня причина інша: кожна людина має сильніший за інші інстинкт - допомагати іншим людям. Іноді у це складно повірити, але це правда.

Якщо у горах губиться мандрівник, люди влаштовують пошуки. Якщо розбивається потяг - шикуються у чергу, щоб здати кров. Якщо землетрус руйнує місто - шлють гуманітарну допомогу з усього світу. Це настільки підвалинна риса людини, що її відбиток можна знайти у всіх культурах світу. Так, бувають дурні, котрим на плювати, та вони губляться на тлі людей, для яких інші люди мають значення. Тому за мене вболівали мільярди.

Чудово, правда?

Мої ребра все ще пекельно болять, мій зір все ще туманиться від прискорювальної хвороби, я дуже голодний, до Землі летіти ще 211 днів, і схоже, що я штиняю, як брудні шкарпетки, обгижені скунсом.

Це найщасливіший день мого життя.

Уотні доїв свої два шматки піци та колу. У нього були ще півгодини, які треба було чимось заповнити, перш ніж повернутись у Космічний центр Джонсона. Вийшовши з піцерії, він сів на віличну лавку.

Наступний тиждень буде завантажений. Він зустрінеться з інженером Аресу 6. Він прочитав її справу, та жодного разу не зустрічався з нею особисто. Після того часу відпочивати не буде. Наступні шість тижнів будуть заповнені постійними тренуваннями для того, щоб він поділився якомога більшою кількістю знань.

Але про це можна потурбуватись пізніше. Зараз він зробив глибокий вдих свіжого повітря і спостерігав за людьми, що проходили проз нього.

- Гей, я знаю вас! - пролунав голос позаду.

Малий хлопчак відійшов від своєї неньки.

- Ви - Марк Уотні!

- Любий, - засоромлено сказала мама хлопчика. - Не треба набридати людям.

- Та нічого, - знизав плечима Уотні.

- Ви були на Марсі! - сказав хлопчик, в широко розплющених очах було захоплення.

- Саме так, - сказав Уотні. - Мало не лишився там.

- Я знаю! - сказав хлопчак. - Це було офігенно!

- Любий! - дорікнула йому матуся. - Це грубо.