— Це все?
— Це все. Але він сміявся, коли говорив це.
— Я вважаю, просто природна підозра до новоприбулого.
— Тоді чому цей сміх?
— Здаюсь.
Я відрізав шматок сиру і з'їв його.
— Можливо, непогана ідея. Однак, це може бути і не підозрою. Можливо, він відчуває, що Мартіна потрібно від чогось захистити. Або те і інше. Або ні те, ні інше. Ти ж знаєш, який він іноді буває.
Рендом встав.
— Про цю альтернативу я не подумав. Підемо зараз зі мною, а? — попросив він. — Ти був тут весь ранок.
— Гаразд, — я піднявся на ноги, пристебнув Грейсвандір. — У будь-якому випадку, де Мартін?
— Я залишив його на першому поверсі. Він розмовляв з Жераром.
— Тоді він в хороших руках. Жерар залишиться тут або повернеться до флоту?
— Не знаю. Він своїх наказів не обговорює.
Ми залишили приміщення і попрямували до сходів. По дорозі вниз я почув звідти галас якоїсь дрібної метушні і прискорив крок.
Подивившись через перила, я побачив натовп стражників біля входу в тронний зал, разом з масивною фігурою Жерара. Всі вони стояли спиною до нас. Через останні сходинки я перестрибнув. Рендом трохи відстав від мене.
Я проштовхався наперед.
— Жерар, що відбувається? — Запитав я.
— Щоб мене, якщо я знаю, — відповів він. — Подивися сам, але входу тут немає.
Він відсунувся убік, і я зробив крок вперед. Потім другий. І ось тут воно і було. Враження було таке, ніби я штовхався в трохи пружну, абсолютно невидиму стіну. За нею — видовище, що сплело воєдино мою пам'ять і почуття. Я застиг, так як страх схопив мене за шию, стиснув мені руки. А це, між іншим, справа нелегка.
Мартін, усміхаючись, усе ще тримав карту в лівій руці, а Бенедикт, явно недавно викликаний, стояв перед ним. Дівчина була поблизу, на підвищенні, поруч з троном, обличчям не до нас. Обидва чоловіки, схоже, розмовляли. Але я не міг почути слів. Нарешті, Бенедикт повернувся і, здавалося, звернувся до дівчини. Через деякий час вона, схоже, відповіла йому. Мартін перемістився наліво від неї. Поки вона говорила, Бенедикт піднявся на поміст. Тоді я зміг побачити її обличчя. Розмова тривала.