На той час йому вже важко було подбати про себе самому, а страх послизнутись і впасти, що могло стати для нього фатальним, змусив його остерігатися душу. Оскільки їхній дім належав до найсучасніших, у ньому не було цинкованої ванни на лев’ячих лапах, неодмінної в особняках старого міста. Він відмовився її ставити, виходячи з міркувань гігієни: ванна, мовляв, це одна зі свинських вигадок європейців, які миються лише раз на місяць, у останню п’ятницю, та ще й у гарячій воді, забрудненій тим самим брудом, від якого вони нібито хочуть звільнитися. Отож замовили за міркою великі ночви, видовбані з колоди гваякового дерева, і в них Ферміна Даса купала чоловіка з тією самою ритуальною врочистістю, з якою купають щойно народжених немовлят. Процедура тривала понад годину, воду, в якій варили листя мальви та лушпайки апельсинів, тричі міняли, і вона діяла на доктора Урбіно так заспокійливо, що часом він засинав у цій пахучій настоянці. Викупавши чоловіка, Ферміна Даса допомагала йому вдягтися, посипала його в паху тальком, змазувала опіки олією какао, натягувала на нього кальсони з такою любов’ю, наче то були пелюшки й, одежина за одежиною, вдягала його з голови до нц\ від панчіх до вузла краватки з топазовою шпилькою. Подружні ранки перестали її дратувати, бо чоловік перебрав на себе дитинство, яке забрали із собою з дому їхні діти. Помалу вона призвичаїлася до родинного розпорядку, бо й для неї минали роки — з кожним днем спала вона все менше і ще до того, як їй сповнилося сімдесят, стала прокидатись раніше, ніж чоловік.

В ту неділю на Тройцю, коли доктор Урбіно підняв ковдру й побачив труп Херемії де Сент-Амура, він спізнав одкровення істини, що її досі не усвідомлював навіть під час найглибших роздумів як лікар і як людина віруюча. Так наче після стількох років близького знайомства зі смертю, після того, як безліч разів змагався з нею і крутив її на всі боки, він оце вперше зважився подивитись їй просто в обличчя, і вона теж пильно подивилася йому в очі. Йшлося не про страх перед смертю, зовсім ні. Страх загніздився в ньому вже багато років, він уживався з ним, так наче ще одна тінь нависла над його тінню, починаючи від ночі, коли він прокинувся, розбуджений тривожним сном, і раптом усвідомив, що смерть для нього тепер не тільки постійна ймовірність, як він завжди її собі уявляв, а й близька реальність. А того дня враження було зовсім інше: він ніби фізично відчув присутність чогось такого, що доти сприймав тільки як витвір уяви. Він зрадів, що інструментом для цього несподіваного одкровення божественне провидіння обрало Херемію де Сент-Амура, якого він завжди вважав за святого, котрий не здогадується, що його позначено благодаттю. Та коли посмертний лист відкрив його справжнє обличчя, його страшне минуле, його незбагненну здатність прикидатися, доктор Урбіно відчув: щось визначальне й безповоротне відбулося в його житті.