На старовинних морських картах Флорентіно Аріса знайшов шляхи, якими плавали тодішні галеони, і був певен, що знає місце, де лежить потоплений корабель. Вони вийшли з бухти між двома фортецями, що стояли на берегах Малої протоки, і через чотири години плавання увійшли у внутрішнє озеро архіпелагу, де на кораловому дні можна було голими руками збирати сонних лангустів. Повітря було таке розріджене, а море таке тихе й прозоре, що Флорентіно Арісі здалося, ніби він зовсім невагомий, як його відображення на воді. Місце загибелі галеона із золотом було в кінці озера, за дві години плавання від головного острова.

Спалюваний гарячим сонцем у своєму жалобному костюмі, Флорентіно Аріса звелів Евклідесові пірнути на двадцять метрів углиб і принести будь-яку річ, що її знайде на дні. Вода була зовсім прозора, і він бачив, як хлопець пливе в глибині, наче брудна акула, що сновигала між іншими акулами, голубими, які розминалися з нирцем, не нападаючи на нього. Потім він побачив, що Евклідес зник у хащах коралів і коли вже подумав, що тому забракло повітря, почув голос у себе за спиною. Евклідес стояв на дні з піднятими руками — вода була йому тільки по пояс. Отож вони подалися шукати більшої глибини, курсом весь час на північ, пливучи над млявими скатами, над полохливими кальмарами, над повитими сутінню кущами водоростей та кораблів, аж поки Евклідес зрозумів, що вони тільки марнують час.

— Краще скажіть мені, що я маю шукати, бо інакше не уявляю собі, як я його знайду, — озвався він.

Та Флорентіно Аріса цього не сказав. Тоді Евклідес запропонував йому роздягтись і пірнути з ним, бодай для того, щоб побачити інше небо, сховане під водою, де квітують райські сади з коралових дерев. Але Флорентіно Аріса не вмів плавати — і ніколи не навчився, часто повторюючи, що Бог створив море, аби люди милувалися ним крізь вікно. Незабаром небо заволоклося хмарами, повітря стало холодне й вологе, і посутеніло так швидко, що їм довелося пливти на вогонь маяка, інакше вони не потрапили б у порт. Перед тим як увійти до затоки, вони побачили зовсім поряд трансатлантичний пароплав із Франції, весь освітлений, величезний і білий, за яким тяглися пахощі щойно зготовленого рагу та вареної цвітної капусти.

Так вони згаяли три неділі й, мабуть, згаяли б і всі наступні, якби Флорентіно Аріса не зважився відкрити Евклідесові свою таємницю. Тоді хлопець змінив увесь план пошуків, і вони стали плавати там, де тягся старовинний фарватер, по якому колись плавали галеони, — тобто майже на двадцять морських ліг[61] на схід від місця, передбачуваного Флорентіно Арісою. Менш ніж через два місяці пошуків, одного дощового дня, Евклідес не виринав на поверхню дуже довго, і за той час каюк віднесло вітром так далеко, що хлопцеві майже півгодини довелося пливти до судна, бо Флорентіно Аріса не зміг дати раду веслам. Коли нарешті Евклідес вибрався на борт човна, він дістав з рота і з тріумфом винагородженої наполегливості показав дві жіночі прикраси.