Це була вона. Ферміна Даса якраз переходила через Соборну площу у супроводі Гали Пласідії, яка несла кошики для покупок, і вперше він побачив її не в шкільній формі. Вона вигналася вгору, відтоді як поїхала, стала витонченіша й напруженіша, вираз уже дорослої людини надав завершеності її красі. Коса в неї знову почала відростати, але не спадала по спині, як раніш, а була перекинута через ліве плече, і ця проста переміна звільнила її від останніх рис дитинності. Флорентіно Аріса сидів приголомшений і не міг зворухнутись, аж поки дівчина з його мрій перейшла через площу, весь час дивлячись просто перед собою. Але та сама неподоланна сила, яка паралізувала бідолашного закоханого, змусила його ж таки кинутися слідом за нею, коли вона завернула за ріг собору і пірнула в гамірний натовп базарного лабіринту.

Він ішов за нею, не потрапляючи їй на очі й відкриваючи для себе безліч нового: легкість рухів, грацію ходи, передчасну зрілість цієї найдорожчої для нього істоти, яку він оце вперше побачив у всій невимушеності її поведінки. Його вразило, як упевнено прокладала вона собі дорогу в натовпі. Тоді як Гала Пласідія раз у раз наскакувала на людей або кошики в неї застрягали, і вона мусила знов і знов підбігати, щоб не згубити господині з очей, Ферміна Даса пливла посеред метушливої юрми так, ніби була оточена власним простором і часом — ні з ким не стикаючись, як ото кажан у темряві. їй не раз доводилось ходити по крамницях з тіткою Есколастікою, але то завжди були покупки дрібні, бо її батько взяв на себе обов’язок постачати дім усім необхідним, і не тільки меблями та харчами, а й жіночим одягом. Отож цей перший вихід у світ був для неї чудесною пригодою, про яку юна часто мріяла ще малою дівчинкою.

Вона не зважала ні на заклики ворожбитів, які пропонували сироп — засіб, щоб зберегти вічно кохання, ні на квиління жебраків, що сиділи біля крамниць, виставляючи напоказ бридкі виразки, ні на фальшивого індіанця, який намагався продати їй дресированого каймана. Вона робила довгий і ретельний обхід без певних намірів, із зупинками, що не мали іншої мети, як повтішатися неквапливим і вдумливим спогляданням речей. Вона заходила в кожні двері, де щось продавалося, і всюди знаходила речі, які зміцнювали в ній прагнення жити. Вдихала пахощі індійського нарду, що струміли від скринь з одягом, загорталась у вибивні шовки, сміялася невтримним сміхом, перевдягшись у мадрідську дівчину з високим гребінцем у косах та квітчастим барвистим віялом у руці й стоячи перед люстром на повен людський зріст у «Золотому дроті». У крамничці колоніальних товарів відкрила барило з оселедцями в розсолі, що нагадали їй про вечори на північному сході країни, в Сан-Хуан-де-ла-Сьєназі, коли вона була ще малою дівчинкою. їй дали покуштувати кров’яної ковбаси з Аліканте, яка мала присмак локриці, й вона купила два кільця для суботнього сніданку, купила також кілька штук тріски та пляшку міцної смородинової настоянки. У рундуці спецій — тільки для того, щоб навтішатися пахощами, — розтерла в долонях листя шавлії та майорану і купила жменю духмяної гвоздики, жменю зірчастого ганусу і дві жмені імбиру та ялівцю і вийшла звідти, заливаючись слізьми сміху, що стільки чхала від випарів кайєнського перцю. У французькій ятці, куди вона зайшла купити мило «Ретер» та бензойної води, їй капнули за вухо парфумів, що були саме в моді в Парижі, й дали таблетку дезодоранту, яку ковтають після куріння.