Отож вона пірнула в гомінку гарячу юрбу чистильників взуття і продавців птахів, букіністів, знахарів і торговок солодощами, які намагалися перекричати гамір, вихваляючи свої товари. Не гайте часу — беріть халву з ананаса! Хто прагне втіхи — халва з горіха! Дорослі й діти — беріть бісквіти!.. Ферміна Даса була байдужа до крику торговок, і її негайно запопав купець, що продавав приладдя для письма, показуючи їй чудодійне чорнило всіх різновидів: червоне — яким пишуть, коли закипає кров; тьмяне — для похоронних оголошень; чорнило з фосфором — щоб написане можна було читати в темряві; чорнило невидиме — яке проявляється над вогнем. Ферміна Даса хотіла була купити всіх ґатунків, щоб пожартувати з Флорентіно Аріси, щоб налякати його своєю винахідливістю, але після кількох спроб вирішила взяти тільки золотисте чорнило. Потім підійшла до торговок солодощами, які сиділи за своїми величезними скляними банками, і купила по шість виробів кожного сорту, показуючи на них пальцем крізь скло, бо не могла перекричати гомін: шість ангельських голівок, шість молочних цукерок, шість плиток кунжуту, шість маніокових медяників з мигдалем та горіхами, шість «чортенят», шість «пальчиків королеви», шестеро цього й шестеро того, шестеро всього, — і поскладала куплене в кошики служниці невимовно граційними рухами, байдужісінька до дзижчання мух, які хмарою висіли над сиропом, до незмовкної тріскотняви й гуркоту, до ядучих випарів поту, що мерехтіли в розпеченому до білого жару повітрі. З мрійливого очамріння її пробудила усміхнена негритянка, запнута барвистою хусткою, округла й гарна, — вона запропонувала їй скибку ананаса, настромлену на кінчик різницького ножа. Ферміна Даса взяла той трикутничок, поклала цілим у рот і, посмоктуючи, стала смакувати його, обводячи неуважним поглядом натовп, коли раптом уся аж заціпеніла від раптового потрясіння. В неї за плечима, так близько до її вуха, що тільки вона могла розчути його, пролунав голос:

— Тут погане місце для богині у вінку.

Вона обернула голову й за дві п’яді від свого побачила інше обличчя. Мертвотно-бліде, очі — як крижини, губи — закам’янілі від страху. Все таке саме, як вона колись побачила у штовханині під час різдвяної меси, коли він уперше опинився так близько від неї, але різниця була в тому, що тоді її пройняло жаром пристрасті, а тепер — холодом розчарування. За одну мить відкрилася їй уся глибінь власної самоомани, і вона з жахом запитала себе, як могла так довго і з такою жорстокістю плекати в серці подібну химеру. Вона тільки й устигла подумати: «Господи, бідолашний хлопець!» Флорентіно Аріса усміхнувся, спробував щось сказати, спробував піти за нею, але одним порухом руки вона викреслила його зі свого життя.