Ільдебранду теж батьки відправили в подорож силоміць, щоб віддалити дочку від її неможливого кохання, хоча запевняли, нібито посилають її для того, щоб вона допомогла Ферміні вибрати собі добру партію. Ільдебранда погодилася на це в надії посміятись над забуттям, як свого часу кузина, і домовилася з фонсекським телеграфістом, щоб він передавав її послання в якнайсуворішій таємниці. Тому таким гірким було її розчарування, коли вона довідалася, що Ферміна Даса відштовхнула Флорентіно Арісу. Крім того, Ільдебранда мала універсальне уявлення про кохання і вважала: усе, що відбувається з одним закоханим, позначається на всіх закоханих у цілому світі. А втім, свого задуму вона не зреклася. Із зухвалістю, яка сповнила Ферміну Дасу невдаваним жахом, вона сама-одна пішла до телеграфної контори з метою здобути прихильність Флорентіно Аріси.

Ільдебранда не впізнала його, бо він не мав жодної риси з того образу, який сформувався в її уяві з розповідей Ферміни Даси. З першого погляду їй видалося неймовірним, щоб кузина була мало не збожеволіла через цього майже невидимого службовця, схожого на побитого собаку, чиє вбрання рабина, відлученого від синагоги, та врочисті манери не могли зворушити жодного жіночого серця. Але незабаром вона змінила свою першу думку, бо Флорентіно Аріса відразу взявся допомогти їй у її незвичайному проханні, навіть не знаючи, хто вона така; про це він ніколи й не довідався. Ніхто не зрозумів би її краще, ніж він, хоча він не став запитувати ні як її звуть, ні де вона мешкає. Його рішення було дуже просте: вона приходитиме в середу пополудні до телеграфної контори, і він віддаватиме відповіді на її телеграми їй у руки, от і все. Та коли він прочитав послання, яке написала Ільдебранда, то запитав, чи згодна вона на невеличку поправку, і вона ствердно кивнула. Спочатку Флорентіно Аріса зробив кілька виправлень між рядками, потім дещо викреслив, дещо дописав, поки там не лишилося жодного вільного місця, а тоді він порвав аркуш і написав цілком новий текст, який здався Ільдебранді навдивовижу ніжним та зворушливим. Вийшовши з телеграфної контори, добра дівчина ледве стримувала сльози.

— Він сумний і негарний, — сказала вона Ферміні Дасі. — Але він весь — кохання.

Що найдужче впало у вічі Ільдебранді — то це самотність кузини. «Ти схожа на двадцятирічну вдову», — сказала вона їй. Звикши до родини численної й розкиданої, живучи в домах, де ніхто ніколи точно не Знав, ні скільки людей там мешкають, ні скільки сьогодні сядуть за обідній стіл, Ільдебранда не могла собі уявити, як то дівчина її віку може замкнутися в приватному житті, наче в монастирі. Але так воно й було: від тієї хвилини як Ферміна Даса вставала з постелі о шостій ранку й аж поки гасила свічку в спальні, вона тільки те й робила, що марнувала час. Життя нав’язували їй іззовні. Спочатку, десь із останніми півнями, її будив рознощик молока, грюкаючи молотком у двері. Потім давала про себе знати торговка рибою, з ящиком, де на підстилці з водоростей лежали сонні парги та розкішні паленкери, обкладені зеленню з Марія-ла-Баха та плодами із Сан-Хасінто. А потім, протягом дня, хто тільки не стукав у двері з вулиці: жебраки, продавщиці лотерейних квитків, сестри-жалібниці, гострильник ножів із сопілкою, скупник порожніх пляшок, скупник зламаних золотих виробів, скупник старих газет, облудні циганки, що пропонували провістити долю на картах, по звивинах на долоні, на кавовій гущі, на поверхні налитої в таз води. Гала Пласідія цілий тиждень тільки те й робила, що відчиняла та зачиняла вхідні двері, знову й знову повторюючи: ні, нам не треба, приходьте іншого разу, — або, втративши терпець, кричала з балкона: мовляв, не набридайте більше, нехай вам грець, ми вже купили усе, що нам треба! Гала Пласідія замінила тітку Есколастіку, виявивши при цьому стільки запопадливості й почуття такту, що Ферміна часом ототожнювала її з тіткою і навіть полюбила не менше. У неї були звички рабині. Як тільки випадала вільна хвилина, вона йшла до робочої кімнати і починала прасувати білизну, поки вона не ставала бездоганною, а тоді складала її до шаф, із квітами лаванди, причому прасувала вона й акуратно згортала не тільки той одяг, який щойно випрала, а й довго не ношений, якщо від лежання він утрачав блиск. Так само дбайливо доглядала вона гардероб Ферміни Санчес, матері Ферміни Даси, яка померла чотирнадцять років тому. Але управління господарством здійснювала Ферміна Даса. Вона вирішувала, що готувати на обід, що купувати, що робити в тому чи в тому випадку, і в такий спосіб визначала життя в домі, де, по щирості кажучи, не було чого визначати. Коли вона закінчувала мити клітки, давала птахам їсти, простежувала за тим, щоб нічого не бракувало квітам, їй не лишалося більше ніякого діла. Не раз після того, як її виключили зі школи, вона засинала в годину пообідньої сієсти і прокидалася тільки наступного ранку. Уроки малювання були тільки ще одним, трохи цікавішим, засобом марнувати час.