А проте Ільдебранда таки зуміла виштовхати Ферміну в життя. Щовечора після уроку малювання, вона виходила з нею на вулицю, щоб подивитися місто. Ферміна Даса показала подрузі шлях, яким вони щодня ходили з тіткою Есколастікою, лаву в парку, на якій сидів Флорентіно Аріса і чекав на неї, вдаючи, ніби читає книжку; показала вулиці, якими він за нею ходив, схованки для листів; показала зловісний палац, в якому колись була в'язниця найсвятішої інквізиції і який згодом відреставрували й пристосували під колеж З’яви Богородиці, що його вона ненавиділа від усієї душі. Вони піднялися на пагорб, де було кладовище бідняків і де Флорентіно Аріса грав на скрипці, так підлаштовуючись під напрям вітрів, що вона могла чути його, лежачи в ліжку, і звідти вони побачили весь історичний центр міста, провалені дахи та облуплені стіни, руїни фортець, зарослі чагарниками, низку островів у затоці, жалюгідні халабуди, що тулилися навколо боліт, неозорий простір Карибського моря.

В ніч на Різдво вони пішли на відправу до кафедрального собору. Ферміна сіла там, де було найкраще чути інтимну музику Флорентіно Аріси, і показала кузині точне місце, звідки в таку саму різдвяну ніч вона вперше побачила зблизька його нажахані очі. Вони зважилися прогулятись удвох аж до Порталу писарів, купили солодощів, зазирнули до крамнички, де торгували всіма різновидами паперу, і Ферміна Даса показала кузині місце, де вона зненацька усвідомила, що її кохання було оманою. Вона сама не розуміла, що кожен її крок, починаючи від дому й до самого колежу, кожен куточок міста, кожна мить із її недавнього минулого, здавалося, існували тільки з ласки Флорентіно Аріси. Ільдебранда звернула її увагу на це, проте Ферміна не погодилася, бо вона ніколи не визнала б тієї істини, що Флорентіно Аріса — на щастя чи на лихо — був єдиною прикметною подією в усьому її житті.

Тими днями в місті з’явився бельгійський фотограф. Він обладнав свою майстерню на горішній галереї Порталу писарів, і кожен, хто мав змогу заплатити йому, скористався з нагоди знятися на портрет. Ферміна та Ільдебранда прийшли одними з найперших. Переривши гардероб Ферміни Санчес, вони вибрали з нього найпоказніші сукні, парасольки, святкові черевички, капелюхи і вдяглися дамами середини XIX століття. Гала Пласідія допомогла їм затягти корсети, навчила їх, як переставляти ноги під дротяними сітками кринолінів, як одягати рукавички, як застібати черевики на високих підборах. Ільдебранда вибрала собі капелюх із широкими крисами, прикрашений страусовим пір’ям, що спадало їй на плечі. Ферміна наділа трохи сучасніший, оздоблений фруктами з розмальованого гіпсу та матер’яними квітами. Наприкінці вони посміялися одна з одної, коли побачили себе в дзеркалі такими схожими на дагеротипні портрети бабусь і, щасливі, помираючи зо сміху, пішли, щоб із них у такому вигляді виготовили незабутній портрет. Гала Пласідія, стоячи на балконі, дивилась, як вони йдуть через парк під розкритими парасольками, докладаючи всіх зусиль, щоб утриматися рівно на високих підборах і штовхаючи криноліни всією вагою тіла, як ото підштовхують дитячі стільчики, і благословила їх здалеку, просячи Бога, щоб він допоміг їм у цій нелегкій пригоді з портретами.