Найприємнішим для нього спогадом з тих часів був спогад про боязку дівчинку, майже дитину, яка, тремтячи, попросила його написати відповідь на палкого листа, якого щойно одержала і якого Флорентіно Аріса відразу впізнав, бо він же й написав його напередодні. Він відповів на нього в зовсім іншому стилі, у відповідності до віку та почуттів дівчинки, змінивши почерк так, щоб він міг здатися її почерком, бо Флорентіно Аріса вмів підробляти руку задля кожного випадку й залежно від особи замовника. Він писав того листа, уявляючи собі, як відповіла б йому Ферміна Даса, коли б любила його так само, як оце бідолашне створіння любило свого залицяльника. А через два дні йому довелося писати відповідь хлопця почерком і стилем думати та кохати, якими він наділив його в першому листі, й ось у такий спосіб Флорентіно Аріса розпочав гарячкове листування з самим собою. Не минуло й місяця, як обоє, поодинці, прийшли подякувати йому за те, чого він сам просив у листі юнака й побіжно прийняв у листі-відповіді дівчини: вони збиралися побратись.

І лише тоді, коли в них народилася перша дитина, з випадкової розмови вони з’ясували, що листи для обох писав один і той самий писар, і тоді вперше молодята прийшли до Порталу разом і попросили його стати хрещеним батьком дитини. Флорентіно Аріса був у такому захваті, побачивши на цьому прикладі, як утілюються в життя його мрії, що, використовуючи кожну вільну хвилину, — а їх у нього було не так багато, — почав писати трактат під назвою «Секретар закоханих», що вийшов у нього набагато поетичнішим і повнішим, аніж книжка під цією самою назвою, яку в ті часи продавали в порталах за двадцять сентаво і яку пів-міста знало напам’ять. Він упорядкував усі можливі ситуації, в яких могли опинитися Ферміна Даса й він, і для кожної вигадав стільки зразків листування, скільки міг уявити собі можливих альтернатив розвитку їхніх взаємин. Наприкінець він створив кілька тисяч листів, об’єднаних у три томи не меншого обсягу, аніж словник Коваррубіаса, але жоден видавець у місті не зважився надрукувати їх, і зрештою вони опинилися на горищі разом з іншими давніми паперами, бо Трансіто Аріса рішуче відмовилася викопати глечики й віддати заощадження, зібрані протягом усього свого життя, на божевільну витівку з виданням вигаданих листів. А коли через багато років у Флорентіно Аріси з’явилися власні кошти для публікації книжки, йому довелося змиритися з гіркою реальністю, що любовні листи уже вийшли з моди.

Поки Флорентіно Аріса робив свої перші кроки в Річковій компанії Карибського басейну і писав безкоштовні листи під Порталом писарів, друзі його юності поступово дійшли очевидного висновку, що вони втратили його, — і без вороття. Так воно й було. Коли повернувся з подорожі по річці, він ще зустрічався з декотрими, сподіваючися заглушити спогади про Ферміну Дасу, грав з ними в більярд, ходив на свої останні танці, бездумно заводив розмови з дівчатами, бездумно віддавався всім розвагам, що, як він гадав, допоможуть йому знову стати колишнім собою. Та коли дядько Лев Дванадцятий взяв його до себе на службу, він почав ходити до Комерційного клубу, де грав у доміно з товаришами по конторі, і незабаром ті стали визнавати його одним зі своїх. Розмовляв він з ними тільки про службові справи, а своє управління називав не повною назвою, а абревіатурою РККБ. Він змінився в усьому, і навіть у своїх манерах стосовно їжі. Раніше він був за столом байдужим та неуважним, але відтепер і уже до кінця своїх днів став витриманим і строгим: на сніданок — велика чашка чорної кави, на обід — шматок вареної риби з білим рисом, а перед сном — чашка кави з молоком та куснем сиру. Чорну каву Флорентіно Аріса міг пити о будь-якій порі дня, де завгодно і за будь-яких обставин, і часом випивав за день до тридцяти чашечок: то був розчин, схожий на сиру нафту, який він волів готувати сам і для цього завжди мав усе напохваті. Він став зовсім іншим, усупереч своєму твердому наміру та гарячковим зусиллям залишатися самим собою, таким, яким був до смертельної сутички з коханням.