Людина, щедро обдарована творчим хистом, він, проте, виявляв його не лише в чудовому виконанні оперних арій та неаполітанських серенад, а й у діловій активності, ставши справжнім патріархом нашого річкового судноплавства в епоху його найвищого розквіту. Він вийшов із. самого дна, як і двоє його небіжчиків братів, і вони досягли всього, чого хотіли, незважаючи на тавро незаконнонароджених, досягли з блиском, чого, проте, ніхто й не думав ставити їм за заслугу. Вони були цвітом того суспільного стану, який тоді називали аристократією прилавка, чиїм святилищем був Комерційний клуб. А проте, вже маючи засоби, зажити як римський імператор, на якого він так скидався, дядько Лев Дванадцятий і далі мешкав у старому місті, неподалік від свого пароплавства з дружиною та трьома дітьми, і жив так скромно, в такому простому будинку, що ніколи не позбувся незаслуженої слави скупія. Але його спосіб відпочивати був іще простіший: для цього він мав дім на березі моря, за дві ліги від своєї контори, умебльований лише шістьма саморобними табуретами, буфетом та гамаком, підвішеним на терасі, де хазяїн міг полежати в неділю и поміркувати. Ніхто не дав йому кращої характеристики, аніж він сам, у ту хвилину, коли хтось звинуватив його в тому, що він багатий.

— Я не багатий, — відповів він. — Я бідняк із грішми, а це не одне й те саме.

Живучи таким дивним життям, який хтось колись шанобливо охарактеризував як «витончене божевілля», дядько зміг відразу розпізнати ті риси вдачі Флорентіно Аріси, яких у ньому ніхто не бачив ані раніше, ані згодом. З того самого дня, коли племінник прийшов до його, контори проситися на службу, зі своїм похмурим виглядом та своїми змарнованими двадцятьма сімома роками, він піддав його суворим, майже каторжним випробуванням, які зігнули б і найтвердішого. Але залякати його так і не зміг. Бо хіба міг дядько Лев Дванадцятий здогадатися, що ця наполегливість небожа пояснюється не простим бажанням заробляти собі на прожиток і навіть не грубою впертістю, успадкованою від батька, а любовним честолюбством, якого не похитнула б жодна супротивна сила ані на цьому світі, ані в світі потойбічному.

Найтяжчими роками були перші, коли його призначили писарем головного управління. Те ремесло ніби умисне вигадали для нього. Лотаріо Тугут, давній учитель музики дядька Лева Дванадцятого, порадив йому доручити племінникові писарську роботу, бо він, мовляв, уже поглинув і невтомно поглинає книжку за книжкою, серед яких не тільки добрі, але й погані. Дядько Лев Дванадцятий не звернув уваги на шпильку щодо поганих книжок, які поглинає небіж, бо і його Лотаріо Тугут мав звичку називати своїм найгіршим учнем співу, а тим часом він умів заспівати так, що навіть надгробки на кладовищах плакали. Правда, німець мав рацію в тому, про що він і не здогадувався, а саме: Флорентіно Аріса писав усе, що завгодно, з такою пристрастю, аж офіційні папери перетворювалися на документи кохання. Декларації пароплавних вантажів виходили в нього римовані, хоч як намагався він цього уникнути, а в буденних ділових листах прохоплювалися ліричні ноти, від чого вони здавалися менш авторитетними. Одного дня дядько власною персоною прийшов до контори з цілою пачкою листів, під якими просто не міг поставити свого підпису, і сказав небожеві, що дає йому останню нагоду довести свою придатність.