— Не кажіть мені такого, докторе, — благально попросив він. — Два місяці для мене те саме, що для вас — десять років.

Кілька разів він пробував підвестися, підтримуючи свою гіпсову, мов у статуї, ногу обома руками, одначе щоразу дійсність змагала його. Та коли нарешті почав ходити, ще відчуваючи біль у кісточці та ломоту в попереку, в нього з’явилися зайві підстави вірити, що доля постановила випробувати його рішучість і тільки тому влаштувала це падіння.

Найтяжчим для нього днем був перший понеділок. Біль наче відступив, і лікарський прогноз був вельми підбадьорливий, але Флорентіно Аріса не хотів миритися з фатальною неминучістю, з тим, що завтра він уперше за останні чотири місяці не побачить Ферміни Даси. Одначе після сповненої смирення сієсти він скорився долі й написав Ферміні Дасі цидулку з вибаченням. Написав від руки, на папері, напахченому парфумами, та ще й чорнилом, яке світилося в темряві. В тій цидулці він без тіні сорому аж надміру перебільшив трагізм своєї лихої пригоди, прагнучи в такий спосіб збудити жалість Ферміни Даси. Вона відповіла через два дні дуже співчутливим і дружнім листом, проте без жодного зайвого слова, — так, зрештою, було й у вікопомну пору їхнього кохання. Він ухопився за нагоду і знову написав їй. Коли вона відповіла вдруге, він вирішив піти далі, ніж у шифрованих розмовах вівторкових візитів, і звелів поставити собі біля ліжка телефон, пославшись на те, що повинен постійно перебувати в курсі справ компанії. Попросив телефоністку на центральному вузлі, щоб з’єднала його з номером у три цифри, які знав напам’ять, відколи подзвонив туди вперше. Голос із приглушеними тонами, огорнутий таємничістю великої відстані, коханий голос, відповів, упізнав, хто говорить, і вже через хвилину попрощався, сказавши лише три фрази усталеного привітання. Флорентіно Арісу засмутила така байдужість: вони мовби знов опинилися на початку своїх взаємин.

Але через два дні він одержав від Ферміни Даси листа, в якому вона просила не телефонувати їй більше. Її аргументи були слушними. Телефонів у місті було зовсім мало, і з’єднувала їх одна-єдина телефоністка, яка знала всіх абонентів, знала їхнє життя та звичаї, і байдуже, якщо дзвінок не заставав їх удома — вона знаходила кожного там, де він у цей час був. Але зворотним боком такої послужливості було те, що телефоністка довідувалася про зміст усіх розмов, знала чимало таємниць приватного життя, знала про драми, які пильно оберігались, і нерідко навіть утручалася до розмови, щоб висловити свою думку або заспокоїти пристрасті. Слід було врахувати й те, що того ж таки року було засновано «Справедливість», — щоденну вечірню газету, що ставила собі за мету таврувати ганьбою родини з довгими аристократичними прізвищами, називаючи всіх відкрито й без найменшої поблажливості — така собі помста буржуа, чиїх синів не пускали до Світського клубу. Попри бездоганність свого життя, Ферміна Даса тими днями стереглася більше, ніж будь-коли, і в своїх розмовах, і у вчинках, навіть із найближчими друзями. Отож довелося Флорентіно Арісі й далі підтримувати з нею зв’язок анахронічним листуванням. І те взаємне листування зрештою стало таке часте та змістовне, що він забув про все на світі й писав та писав на пересувному столику того типу, на яких у лікарнях підвозять лежачим хворим їсти.