— Якщо ми вже запроваджуємо певні правила, то все-таки повинні дотримуватись їх, — сказав він.

Але Флорентіно Аріса вирішив ризикнути і прийшов на запрошення Урбіно Даси. Цього разу його прийняли з великою шанобливістю, хоч і не попросили розписатись у почесній книзі визначних гостей. Сніданок тривав недовго, за столом, накритим на дві персони, і минув у досить мінорному тоні. Правда, острах, що непокоїв Флорентіно Арісу від учорашнього дня в зв’язку з цими запросинами, розвіявся вже після келиха портвейну, випитого як аперитив. Доктор Урбіно Даса хотів поговорити з ним про свою матір. З його слів Флорентіно Аріса зрозумів, що вона говорила з сином про нього. І навіть більше: на його превеликий подив, вона сказала неправду йому на користь. Розповіла синові, ніби вони дружили змалку, ніби гралися разом, відколи вона приїхала із Сан-Хуан-де-ла-Сьєнаги, — мовляв, саме він навчив її читати, і за це вона зберегла до нього довічну вдячність. Крім того, розповіла, ніби, приходячи зі школи, вона проводила чимало годин з Т рансіто Арісою, дивилась, як та творила чудеса, вишиваючи у своїй крамничці, бо вона була знаменитою майстринею в цьому ремеслі; а згодом, мовляв, вони майже перестали зустрічатися з Флорентіно Арісою, але не тому, що їй цього не хотілось, а тому, що життя розвело їх у різні боки.

Перш ніж перейти до суті, доктор Урбіно Даса поділився деякими своїми думками про старість. Мовляв, якби не старі люди, світ рухався б швидше. «Людство, як і військо на марші, просувається зі швидкістю того, хто йде найповільніше», — сказав він. Доктор Урбіно Даса передбачав, що в майбутньому суспільство навчиться жити більш розважливо, а отже, й більш цивілізовано, і в такому суспільстві старих виселятимуть у глухі міста з тих міст, де від них уже не буде ніякої користі, щоб вибавити їх від сорому, від страждань, від моторошної самоти, яка приходить на схилі віку. З погляду медицини, як йому здається, за вікову межу можна взяти шістдесят років. Але поти, поки суспільство розвинеться до такого рівня милосердя, єдиним виходом будуть притулки, де старі люди втішатимуть одне одного, їх там об’єднуватимуть спільні вподобання і спільні відрази, спільні вади і спільний смуток, там вони будуть у безпеці від неминучих незгод та сварок із людьми молодших поколінь.

— Старі в своєму колі здаються менш старими, — сказав він.

Так от, доктор Урбіно Даса хотів подякувати Флорентіно Арісі за те, що він складає добру компанію його матері в самотині її вдівства, і попросив його робити це й далі для блага обох і для зручності всіх, незважаючи на її старечі примхи. Флорентіно Аріса відчув полегкість, коли співрозмовник пояснив йому, з якою метою влаштував цю зустріч.