Флорентіно Аріса повторив запрошення згодом, коли вона твердо вирішила, що є сенс жити на світі й без чоловіка, і тоді ця перспектива видалася їй більш імовірною. Але після сварки з дочкою, доведена до розпачу образливими звинуваченнями на адресу батька, гнівом проти покійного чоловіка, люттю проти лицемірства улесливої Лукресії дель Реаль, яку стільки років вважала за свою найкращу подругу, вона сама відчула себе зайвою у власному домі. Якось увечері, п’ючи свій настій із суміші різних сортів чайного листу, вона подивилася на залите водою патіо, де вже ніколи не зазеленіє дерево, що принесло їй біду, і сказала:

— Єдине, чого мені хочеться, це піти з цього дому, і йти прямо, прямо, прямо, й ніколи більш сюди не повернутися.

— Скористайся пароплавом, — порадив їй Флорентіно Аріса.

Ферміна Даса підвела на нього замислений погляд.

— А знаєш, я не проти, — мовила вона.

Раніше їй і на думку не спадало таке сказати, але як тільки вона визнала це за можливе, то вже не захотіла відступати. Син і невістка були в захваті й висловили їй своє цілковите схвалення. Флорентіно Аріса поквапився уточнити, що Ферміна Даса буде почесною гостею на його пароплавах і він виділить для неї каюту, обставлену не гірше, ніж її власний дім, забезпечить бездоганне обслуговування, і капітан особисто відповідатиме за її безпеку та здоров’я. Щоб заохотити її, він приніс карту річки, поштові листівки, на яких були зображені буремні вечори, вірші про первісний рай Магдалени, написані знаменитими мандрівниками або людьми, які стали знаменитими завдяки високим стійностям цих віршів. Вона побіжно передивлялася все це, коли була в доброму гуморі.

— Тобі ні до чого зваблювати мене, мов дитину, — сказала вона йому. — Якщо я вирішила поїхати, то поїду тому, що я так вирішила, а не заради чудових краєвидів.

Коли син запропонував, щоб невістка її супроводжувала, мати відрубала:

— Я вже досить доросла, щоб обійтися без опікунів.

Вона сама подбала про всі дрібниці, пов’язані з подорожжю. Відчувала величезну полегкість на думку, що цілих вісім днів, поки пароплав підійматиметься проти течії, і ще п’ять, поки повертатиметься за течією назад, вона житиме, не маючи нічого крім найнеобхіднішого: півдесятка ситцевих суконь, елементарного туалетного знадіб’я, черевиків, у яких вона зійде на пароплав і з пароплава на берег, і домашніх пантофель для подорожі, — й більш нічого. То була мрія всього її життя.

В січні 1824 року командор Хуан Бернардо Ельберс, засновник річкового судноплавства, пустив на регулярні рейси по річці Магдалені перший пароплав, примітивну калошу в сорок кінських сил, що мала назву «Вірність». Минуло понад століття, і ось 7 липня о шостій годині вечора доктор Урбіно Даса та його дружина провели Ферміну Дасу на борт пароплава, на якому вона мала здійснити свою першу мандрівку по річці. То було перше судно, збудоване на місцевій корабельні, і в пам’ять його славетного предка Флорентіно Аріса назвав щойно спущений на воду пароплав «Нова Вірність». Ферміна Даса так і не повірила, що це ім’я, таке значуще для них обох, було справді історичною випадковістю, а не завдячувало свою появу хронічній романтичності Флорентіно Аріси.