Коли пролунав останній сигнал, доктор Урбіно Даса та його дружина попрощалися з нею без зайвого драматизму, і Флорентіно Аріса провів їх до трапу. Доктор Урбіно Даса хотів був пропустити його вперед, слідом за своєю дружиною, і лише тоді йому сяйнуло, що Флорентіно Аріса теж вирушає в подорож. Доктор Урбіно розгубився від такої несподіванки і сказав:

— Але ж про це між нами не було мови.

Флорентіно Аріса промовистим жестом показав йому ключа від своєї каюти — то була звичайна каюта на загальній палубі. Але докторові Урбіно Дасі це не видалося достатнім доказом невинності його намірів. Він подивився на дружину поглядом потопельника, шукаючи точки опори для свого невдоволення, але її очі втупилися в нього з виразом холодного гніву. Вона сказала йому дуже тихо, суворим голосом: «І ти теж?» Атож, і він, як і його сестра Офелія, вважав, що кохання має вікову межу, після якої стає непристойним. Але він зумів учасно опанувати себе й попрощався з Флорентіно Арісою потиском руки, в якому було більше впокорення, аніж вдячності.

Флорентіно Аріса стояв, спершись на поручні салону, й бачив, як вони спустилися трапом. Усе сталося так, як йому й хотілося. Перш ніж сісти в автомобіль, доктор Урбіно Даса та його дружина обернулись до нього і він помахав їм рукою. Обоє помахали руками у відповідь. Він стояв біля поручнів, аж поки автомобіль зник за хмарою куряви, що клубочилася над вантажним причалом, а тоді пішов до своєї каюти перевдягтися у пристойніший костюм для першої вечері на борту в особистій їдальні капітана.

То був чудовий вечір. Капітан Дієго Самаритано щедро присмачував кожну страву соковитими історіями зі свого сорокарічного життя на річці, але Ферміна Даса мусила докладати чималих зусиль, щоб здаватися веселою. Хоча останній сигнал до відплиття дали о восьмій годині, коли вже спровадили на берег усіх проводжальників і підняли трап, пароплав не відчалив від пристані, поки капітан не повечеряв і не зійшов на свій місток, щоб керувати маневром. Ферміна Даса і Флорентіно Аріса стояли біля поручнів загального салону, розчинившись у галасливому натовпі пасажирів, які грали у відгадування, де що світиться в місті, і залишалися там, аж поки пароплав вийшов із бухти, звернув на невидимий фарватер, проминув низку боліт, поцяткованих хисткими вогниками рибальських човнів, і задихав нарешті на повні груди в чистому повітрі, що огортало річку Магдалену. Тоді оркестр заграв популярну мелодію, почувся схвальний гомін пасажирів, і почалися танці.

Ферміна Даса захотіла усамітнитись у каюті. За весь вечір вона не озвалася жодним словом, і Флорентіно Аріса не заважав їй віддаватися своїм роздумам. Заговорив до неї тільки перед дверима її каюти, щоб попрощатися, але спати їй не хотілося, вона лише трохи змерзла і запропонувала посидіти вдвох і помилуватися річкою з її приватної веранди. Флорентіно Аріса поставив два плетені крісла до самих поручнів, погасив світло, накрив її плечі вовняною шаллю і сів поряд. Вона скрутила цигарку, взявши тютюн і папір із коробки, яку він їй подарував, причому скрутила навдивовижу справно, повільно викурила її, глибоко затягуючись, не розмовляючи, а тоді скрутила одну за одною ще дві й викурила їх без перерви. Флорентіно Аріса, відсьорбуючи малими ковтками, випив два термоси міцної кави.