— Географічно Древляндія розташована, з одного боку, на порубіжжі з Росією, а з другого… З другого, правда, вклинюється в територію України…

— Та ви вклинилися майже на пів-України в тому місці. Чому так сталося? Та тому, що Древляндія — це істинно українська територія на півночі республіки. Та, зрештою, українці, як і ви, східні слов’яни, а тому ми одне ціле. А ви… Ніяка ви не Древляндія, а — Україна. У нас навіть мова одна, українська.

— У нас своя мова.

— Діалектизми у вас свої! Та й ті ви, як інтелігенти, не вживаєте, а користуєтеся українською літературною мовою. Так шпарите, що й перекладач не потрібний. А ви… Кордонами від матері України відгородилися, в суверенітет та незалежність граєтесь. Схаменіться, вас навіть міжнародна спільнота не визнає за державу. Бо ви — історична земля Київської Русі, або України, правонаступниці її. Коли б не підтримка України, ви уже давно б кинули гратися в незалежність.

Древляни ще дружніше, ще затятіше на мене накинулися.

— Це ви, недоброзичливцю, не знаєте історії. Ні нашої, ні своєї! Бо вас засліпив український шовінізм!

— А вас… місцевий націоналізм!

Хоча ми й обмінялися взаємними звинуваченнями, як дипломати нотами, але суперечку це не вирішило. Мої опоненти на своєму стояли.

— Ми, древляни, були незалежні од Києва ще до вашого князя Олега, до року 883-го!

— Це ви самі придумали, що були незалежні… до року 883-го і ви — одні з творців Київської Русі, як і поляни, сіверяни та інші.

— Згадайте історію, добродію, — напосідали древляни. — Згадайте запис із «Повісті минулих літ», датований роком 883-м: «Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці…» Коли б ми були залежні від Києва, то чого б київський князь Олег ходив нас примучувати?

— Бо ви відмовилися платити данину, от він і пішов на вас.

— Ні, до 883 року ми були незалежними од Києва, а після походу Олега нас змусили цілих дев’ятнадцять років платити Києву данину, аж до смерті Олега. Саме тоді древляни виявили непокору, і цілих два роки древлянське князівство знову було самостійним. А потім київський князь Ігор «пішов… на древлян і, перемігши, наклав на них данину, більшу від Олегової». Побори Києва викликали у вільнолюбних древлян стійку непокору, вони не визнавали верховенства Києва, бо мали своє незалежне князівство на чолі з Малом. І коли року 945-го загребущий Ігор, як вовк, подався знову брати данину, древляни, очолювані князем Малом, повстали. Як на сьогоднішні мірки, Ігор був просто… просто рекетир. Як ви знаєте, древляни вбили Ігоря. Звичайно, охолонувши, вони втямили, що вчинили нерозумно, запросили у Києва миру, пославши до вдови убитого ними Ігоря, княгині Ольги, послів, прохаючи її, удову, вийти заміж за Мала, убивцю Ігоря. Ольга хоч і горіла помстою, але…