— Так вони ж і приїздять, — сказав Греїм. — Перший, кого я тут зустрів, був овечий купець з Айдахо.

— Та ні, Дік хоче запровадити це на постійно, розумієте — щоб вони з’їжджались гуртом і в певний час. Але не звичайні аукціонні розпродажі, хоч він каже, що й таке влаштує для принади. Ні, це має бути щорічна триденна виставка-ярмарок, де виставлятиметься тільки його товар. Тепер він трохи не всі ранки просиджує з містером Егаром і з містером Пітсом. Егар у нього відає збутом, а Пітс — виставками…

Вона зітхнула й перебігла пальцями по клавішах.

— Ох, якби тільки ми могли зараз податися кудись — у Тімбукту, в Мокихо, на край світу…

— Та невже ви були й у Мокихо! — засміявся Грейм.

Пола кивнула головою.

— Була, аякже. Ось вам хрест, щоб я з цього місця не встала! З Діком, на «Все покинь», давно-предавно. Можна сказати, що ми пробули наш медовий місяць у Мокихо.

Грейм пустився з нею в спогади про Мокихо, а сам заходив у голову: чи навмисне вона раз у раз згадує чоловіка?

— А я гадав, що ви й тут живете як у раю… — казав він.

— Авжеж, авжеж! — запевнила вона аж начебто з надмірним запалом. — Але на мене щось найшло останнім часом. Пориває знятись і поїхати світ за очі. Може, це весняна гарячка — давні індіянські боги сіють свої чари. Якби ж тільки Дік не поринав отак з головою в роботу, не загрузав у своїх проектах! Ви знаєте, за всі роки, відколи ми одружені, я мала єдину справжню суперницю: землю, господарство. У Діка дуже вірна натура, а маєток — це, властиво, його перше кохання. Він же спланував і завів його, ще як не знав мене, й гадки не мав, що я є на світі.

— Заспіваймо ось це, — раптом перебив її Грейм і поставив ноти на пюпітр перед нею.

— Ой, ні! Це ж «Циганський шлях», він мені ще дужче настрій зіпсує,— запротестувала вона, — але вже почала тихенько:

— А що це таке — патеран? — спитала вона, урвавши пісню. — Мені завжди уявлялось, ніби це щось як французьке patois, говірка. Циганська мова. І здається якось безглуздо гнатися через увесь світ за мовою: ніби лінгвістична експедиція, чи що.

— Так, у певному розумінні, патеран — це мова, — відповів Грейм. — Але з одним єдиним змістом: «Я тут проходив». Патеран — це дві галузки, певним способом перехрещені й зоставлені на дорозі. Вони неодмінно мусять бути з різного дерева чи кущів. Ось, скажімо, у вас у маєтку патеран можна робити з мансаніти й мадрона, або з дуба і ялини, або з каштана й вільхи, чи з секвоїй й лавра, чи з чорниці й бузку. Це знак, що його один циган зоставляє другому: товариш — товаришеві, коханець — коханці.