Грейм знав, що Пола часом вибирається сама в далекі поїздки верхи, і одного разу застав її біля конов’язів, коли вона зсідала з Лані.

— Вам не здається, що вашій кобилиці кортить до товариства? — пожартував він.

Пола засміялась і похитала головою.

— Ну, тоді мені кортить проїхатися з вами, — зважився признатись він.

— Є ж Лут, і Ернестіна, й Берт, і решта гостей…

— Я в цих краях уперше, — не здавався він. — А новий для вас край найкраще пізнавати очима людей, що його знають. Я вже бачив його очима Лут, і Ернестіни, і всіх інших. Але ще лишилось багато такого, чого я не бачив і можу побачити тільки вашими очима.

— Цікава теорія… — ухильно відповіла вона. — Щось ніби… географічний вампіризм.

— Але без лихих наслідків вампіризму звичайного, — квапливо додав він.

Пола відповіла не зразу. Вона дивилась йому в очі прямо й відверто, і Грейм міг здогадатися, що вона пильно зважує, як відповісти.

— Це ще хто зна… — тільки й сказала вона врешті, та він відразу вхопився думкою за ті троє слів, силкуючись розгадати натяки, що могли в них міститися.

— Але ж ми могли б так багато розповісти одне одному… — спробував він ще раз. — Ми так багато… маємо розповісти…

— Я вас розумію, — спокійно відповіла вона і знов відверто, прямо глянула йому в вічі.

Отже, вона розуміє… Ця думка обпекла його вогнем. Не встиг він здобутись на відповідь, як Пола засміялася стримано, іронічно й рушила до будинку.

Товариство чимдалі рідшало. Полина тітка, місіс Талі, на велике Греймове розчарування (бо він сподівався багато чого випитати в неї про Полу), прогостювавши всього кілька днів, поїхала. Казали, правда, що вона, можливо, незабаром приїде на довший час, але вона тільки-но вернулася з Європи, отож заявила, що повинна спершу відбути цілу низку візитів з обов’язку, а вже потім думати про гостювання.

О’Геєві, музичному критикові, довелось пробути у Великому Будинку ще не один день, щоб оклигати від прикрих наслідків баталії з філософами. Підстроїти її придумав Дік. Баталія почалася зразу після вечері: одне нібито випадкове Ернестінине зауваження дало Генкокові привід кинути першу бомбу в саму гущу найщиріших О’Геєвих переконань. Дар Гаяль, як ревний і завзятий спільник, обійшов фланг зі своєю вибуховою теорією музики і вдарив на критика з тилу. Бій не вщухав, аж поки запальний ірландець, ошалілий від словесної прочуханки, що завдавали йому два досвідчені сперечальники, з превеликою полегкістю прийняв ласкаве запрошення Тернса Макфейна спуститися з ним до більярдної, де вони зможуть покріпитись чарчиною віскі з льодом і в тиші та спокої, далі від цих варварів, по щирості погомоніти про музику. О другій годині вночі бадьорісінький Теренс, нітрохи не заточуючись, відвів як ніч п'яного, посоловілого критика спати.