У замкнені сінешні двері вже гамселили чимось важким. Кричали:

— Ей, Симоненко, чуєш? Знаємо, що ти тут, байстрюче! Здавайся, або живцем засмажимо, більшовицьке сім'я! Виходь, с-сучий сину!

Двері затріщали. В пролом з гарчанням рвонулася руда вівчарка, скалячи зуби, стрибнула із сіней у кімнату. Костюченкова трьохлінійка обпекла пострілом вишкірену пащеку. Дряпаючи й кусаючи глиняну долівку, пес заскавчав, посунувся під припічок. Тої ж. миті упали двері, зірвані з петель. Симоненко повів стволом ППД. Черга відкинула назад з'юрмлені біля порога сіро-зелені шинелі. Крик і стогін німців, лайка поліцаїв потонули в гуркотняві пострілів.

Старий Костюченко стріляв крізь вікно, а на підлозі перед ним розпливалася кривава калюжа. Біля другого вікна гримів карабін Воловика. Кулі карателів довбали стіни хатини, клювали розмальований синькою комин. Пригнувшись, відіпхнувши Гришу Моряка й Симоненка, Сашко Шевирьов жбурнув із сіней надвір дві «лимонки». Від вибухів зойкнули, сполохано задзенькотіли й посипалися шибки.

— Біжіть, хлопці! — хрипко мовив Костюченко. — Вони втікають, бачите, втікають… — Він повільно сповз на підлогу, випустив гвинтівку. Та нараз підвівся, тримаючись за лаву, витяг із-за халяви фінку.

— Та ви що, Іване Даниловичу? Проб'ємося!..

Симоненко хотів схопити його за руку і не встиг. Костюченко ударив себе ножем у груди, прошепотів, падаючи:

— Ноги мої прострелено… Прощайте, хлопці…

З хлипом вдихнувши згіркле від пороху повітря, Симоненко проминув сіни, переступив через забитих, вискочив на подвір'я, віялом розсипаючи кулі з тремтячого автомата.

Усе, що діялося потім, він бачив, як крізь мутний туман. Німців, які стрибали через тини, поліцаїв, що бігли до сусідніх хат, Гришу Моряка, котрий обома руками виривав автомат у офіцера і, присідаючи, бив його в обличчя головою… Щось кричав Жора Воловик, замахуючись на бігу гранатою; Шевирьов стріляв із коліна, а високий підстаркуватий німець в окулярах з підіткнутими під пояс полами шинелі, стріляв з гвинтівки від колодязя, цілячись у Шевирьова… Струснувши повітря, гримнув вибух — майже під ногами в Симоненка бризнула фонтаном земля. Приглушений і засліплений, він спіткнувся, чиїсь руки підхопили його.

— Тебе поранено?

Він покрутив головою, знову натиснув на спуск автомата.

Як опинилися вони за селом, Симоненко вже не пам'ятав. Близькою стіною темнів ліс. У селі гахкали поодинокі постріли. Гриша Моряк, заліплений багнюкою, з залитим кров'ю обличчям, мацав посічену осколками шкірянку Симоненка, тихо лаявся. Кульгаючи, позаду йшов Сашко Шевирьов. Жора Воловик випльовував на долоню покришені зуби.