Я пройшов туди і, не роздягаючись, впав на канапу.

7. САНАТОРІЙ СОСНОВЕ

7. САНАТОРІЙ СОСНОВЕ

Радіограма, що її одержав полковник Шелемеха, була коротка:

«Становище Ліди безнадійне. Вимагаю дозволу на експеримент. Барабаш».

Станіслав показав ту телеграму мені й сказав:

— Ти знаєш, я виїхати не можу. Кожної секунди я чекаю наказу про нашу передислокацію ближче до фронту. Ніна вже зачислена військовим лікарем і вилітає разом зо мною… Ти розумієш, як багато важить для мене життя сестри. Але в офіцера є обов’язки вищі від обов’язків брата і навіть батьків… Ти зміг би поїхати до санаторію Соснове? Там лежить Ліда. Батьки не зможуть прибути до неї раніш як через два-три дні. Тобі ж я дам машину, і ти ще сьогодні встигнеш туди дістатися.

Як не хотілось мені самому бути на фронті, де кипіли бої за нашу Вітчизну, відмовити Станіславові я не міг. Справді ж бо, я був єдиний з людей, близьких родині Станіслава й Ліди, хто міг би негайно поїхати до Соснового.

— Що за експеримент? — спитав я.

— Ну, ти ж, здається, знаєш, що Барабаш останні роки працював над проблемою лікування тієї хвороби, що в Ліди. Він домігся певних успіхів. Та дослідження його ще не закінчені. Перш ніж перейти до лікування людей розробленим ним методом, треба було ще й ще перевірити вплив того методу на тваринах… Нещодавно Барабаш писав мені, що, коли Ліді стане зовсім погано, він попросить у мене дозволу зробити експеримент негайно. На цю пропозицію я тоді нічого йому не відповів… А зараз… Що ж, доведеться зараз згодитися. Я дам йому телеграму… Так ти поїдеш?

— Можеш не питати, — відповів я. — Давай машину. Шофера мені не треба. Через півгодини виїжджаю… А телеграми про свою згоду не посилай. Передай зо мною листа Барабашеві. Я на місці пересвідчуся, чи справді стан Ліди безнадійний. Адже експеримент загрожує їй смертю!

— Смерть наступить і без експерименту. А він дає хоч якусь надію.

Проти цього я не міг заперечити. Не говорити ж Станіславові про те, що хоч і непоганої я думки про Барабаша, та невистачило б у мене духу безоглядно звіритися на нього.

Станіслав телеграфував про свою згоду і попередив Барабаша про мій приїзд, додавши про всяк випадок, що дає мені право скасувати його згоду…

Малолітражна машина, що нею я їхав, могла пробіти чотириста кілометрів без додаткової заправки. Це цілком мене влаштовувало. З початком війни становище з бензином загострилось, — власникам приватних машин його майже не видавали. Шлях до Соснового вів на північний схід від Москви, але Станіслав порадив інший маршрут, на якому шляхи були не такі забиті.