Два десятки найстаріших, залишивши натовп біля готелю, на чолі з Нен-Сагором рушили головним шляхом назустріч військові. Вони мали, за дідівським середньовічним звичаєм, подати начальникові війська ключ від брами міста. Брами цієї, правда, не існувало з півстоліття, але півметровий, добре заіржавілий ключ, як стара регалія спеціально для аналогічних випадків переховувався у швейцарській Сольготелю поруч з іншими, звичайними ключами.

Попереду дідів йшло з півста наймолодших дівчат, що, теж за середньовічними звичаями, мало символізувати цілковиту лояльність, прихильність, а коли що — то й покору місцевого населення. Дівчата, проте, як і всі інші жінки, хутенько позапиналися в довгі одежі: іти назустріч англійцям у звичайному геліопольському туалеті, тобто голими, було рисковано.

За дівчатами й дідами поволі посувався і цілий геліопольський натовп…

Не дійшла ця мирна процесія й повороту з головного шляху до Спектрарія, як на верховині раптом блиснула зброя і амуніція військового загону губернатора Імлійса…

32

До Геліополя, отже, вступило два піші батальйони, взвод кіннотників і дві польові гармати. В небі до того ж ширяв розвідувальний літак. Крім того, їхав ще неодмінний автомобіль із знайомим уже геліопольцям поліцейським агентом. За автомобілем турчало десятків зо два’ поліцейських мотоциклів.

Позаду військових колон, позаду гармат і позаду автомобіля їхала ще одна машина — блискучий новенький «ролс-ройс», що особливо вигравав поруч із старою калошею поліцейського «доджа». Це було авто пенджабського губернатора, сера Едвара Імлійса.

Військова валка спинилася. Полковник Дубл скочив з свого арабського жеребця і взяв з рук Нен-Сагора півметрового ключа від уявної брами Геліополя й передав його серові Едварові Імлійсові.

В цей же час ковдри на вікнах покоїв 3 сер О впали, вікна широко розчинилися, й звідтіля визирнули радісні обличчя трьох членів королівської ревізійної комісії. Вони махали своїми, допіру написаними, але вже непотрібними заповітами.

— God save Britannia![53]— гукали вони.

Сер Едвар, не сходячи з авто, неуважно вислухав традиційну привітальну промову старшинства і недбайливо відповів на привітальний хор наймолодших дівчат. Потому він звернувся до Нен-Сагора.

— Хазяїне, — сказав він, додержуючи місцевого звичаю в зворотах, — після того, як я відвідаю трьох англійських джентльменів, що, перебувають тут, у вашому маєтку, я матиму розмову з вами. Попрошу вас чекати на мене тут і нікуди далеко не йти.

Нен-Сагор подарував серові Едварові його неввічливий тон і поштиво схилився.