Він поволі підійшов до вікна й визирнув у темну заметіль.
О боже, як голова болить!
5
5
Через півгодини приїхав Герб і, тільки-но глянувши на зблідле обличчя Джонні, запитав:
— Болить голова?
— Так.
— Дуже?
— Та ні.
— Треба подивитись вечірні новини, — сказав Герб. — Добре, що не спізнився. Сьогодні в Касл-Року крутилися телевізійники з Ен-бі-сі, щось знімали. Була й ота репортерка, що тобі подобається. Кетті Маккін.
Джонні рвучко обернувся до нього, і Герб злякано кліпнув. На мить йому здалося, ніби на синовому обличчі лишилися самі очі, втуплені в нього й сповнені майже нелюдського болю.
— В Касл-Року? Знову вбивство?
— Еге ж. Сьогодні вранці в міському парку знайшли тіло маленької дівчинки. Такий жах, що й не сказати. Вона пішла до бібліотеки по якусь книжку, потрібну для занять, а туди йти через парк. У бібліотеці вона була, а назад не повернулась… Джонні, ти що, на тобі ж лиця немає…
— Скільки їй років?
— Усього дев’ять, — сказав Герб. — Та я б того, хто таке зробив, за… підвісив би, ось що.
— Дев’ять років, — промовив Джонні й важко опустився на стілець. — Камінь заплаче…
— Джонні, тобі недобре? Ти ж білий, як крейда.
— Все добре. Вмикай телевізор.
Невдовзі на екрані з’явився Джон Чанселлор з уловом за день: політична боротьба (виборчій кампанії Фреда Гарріса бракує запалу), урядові настанови (за словами президента Форда, американським містам слід виявляти більше здорового глузду в бюджетних питаннях), повідомлення з-за кордону (загальнонаціональний страйк у Франції), біржові новини (курс іде вгору) і, нарешті, «для душі» — розповідь про хлопчика з церебральним паралічем, який, проте, зумів вигодувати корову.