— Не знайшли на це коштів, — відказав Беннермен. — Вони тепер, звісно, скинуть усе на муніципальну раду, а ті вже якось потраплять обернути це знов-таки проти мене, тим часом як могила Мері Кейт Гендрасен заростатиме травою і… — Він на хвилю замовк, наче ті слова душили його.
Джонні співчутливо дивився на його похилену голову.
— Та й навряд би це щось зарадило, — провадив Беннермен уже рівнішим тоном. — Здебільшого ми відряджаємо на патрулювання жінок, а тому бахуряці, на якого ми полюємо, здається, байдуже, скільки їм років.
— То ви певні, що він чекав на лаві?
Беннермен був певен. Біля лави знайшли дванадцять свіжих сигаретних недокурків, ще чотири знайшли за естрадою і там-таки — порожню пачку. На жаль, злочинець курив «Мальборо» — одну з найпоширеніших у країні марок сигарет. Целофанову обгортку піддали експертизі, але жодного відбитка пальців не виявили.
— Жодного відбитка? — перепитав Джонні. — Дивно, правда ж?
— Чому ви так вважаєте?
— Ну, неважко здогадатися, що вбивця був у рукавичках, хай навіть і не думав про відбитки, а просто від холоду… Але ж продавець…
Беннермен посміхнувся.
— Ви непогано метикуєте в цьому ділі. Одначе ви не курець.
— Ні, — визнав Джонні. — Колись в університеті трохи покурював, та після катастрофи зовсім не курю.
— Пачку звичайно тримають у нагрудній кишені. Витяг, узяв сигарету, засунув пачку назад. Якщо ви в рукавичках, то нових відбитків ви не залишаєте, а ті, що були, зітруться. Зрозуміли? Крім того, ви не врахували ще одного, Джонні. Знаєте чого?
Джонні подумав і сказав:
— Пачку могли просто витрусити з блока. А блоки пакує машина.
— Точно, — підтвердив Беннермен. — Казанок у вас таки варить.
— А торговельний ярлик на пачці чий?
— Штату Мен.
— Отже, якщо вбивця і той курець — одна особа… — замислено мовив Джонні.
Беннермен знизав плечима.
— Звісно, теоретично це може бути й не так. Але я намагався уявити собі, хто ще холодного зимового ранку став би так довго сидіти на парковій лаві — він же встиг викурити кільканадцять сигарет, — і нікого іншого уявити я не зміг.