За дивним збігом обставин чи ще з якоїсь причини те літо в Оклахомі випало таке посушливе, якого не пам’ятали від часів сумнозвісних пилових бур. Весь урожай загинув на пні, а за ним мала загинути худоба, бо й криниці вже пересихали. Грега запросили на збори місцевої спілки скотарів. Про те, як розвивалися дальші події, Джонні знайшов чимало відомостей, і то явно був один із злетів Стілсонової кар’єри. Кожна з тих історій чимось різнилася від інших, і Джонні зрозумів чому. Вони мали всі риси американського міфу, майже так само як і легенди про Деві Крокета, Пекоса Білла, Пола Баньяна[43]. Поза всяким сумнівом, щось тоді таки було. Але як воно було насправді — спробуй-но вгадай.

Одне можна було сказати напевне. Ті збори спілки скотарів мали являти собою вельми дивовижне видовище. Крім Грега, скотарі запросили ще зо два десятки закликачів дощу з різних частин півдня країни. Близько половини з них були негри, два — індіанці (напівкровок пауні й чистокровний апач) і один мексиканець.

Решта — білі, серед яких Грег був єдиний уродженець тих місць.

Скотарі вислуховували закликачів дощу й шукачів води одного по одному. Поступово й несамохіть ті поділилися на дві групи: одні вимагали половину грошей наперед (без віддачі), другі — всі гроші наперед (так само без віддачі).

Коли надійшла черга Грега Стілсона, він підвівся, застромив великі пальці рук у петельки джинсів і сказав нібито таке: «Ви, земляки, мабуть, знаєте, що я набув здатності викликати дощ відтоді, як звернувся серцем до Ісуса. До того я погрузав у гріхах і гріховних звичаях. І ось один такий, дуже поширений, гріховний звичай ми побачили тут сьогодні, а зобразити його можна знаком долара».

Скотарі зацікавились. Навіть у дев’ятнадцять років Стілсон уже був добрячим лицедієм. І зробив їм пропозицію, від якої вони просто не могли відмовитись. Як нововідроджений християнин, свідомий того, що в любові до грошей корінь усього зла, він викличе їм дощ без завдатку, а вже потім вони заплатять йому стільки, в скільки оцінять його працю.

Пропозицію прийняли із захватом, і через два дні Грег Стілсон, у чорному піджаку та проповідницькому капелюсі з низьким наголовком, стоячи на колінах на платформі фермерського ваговозика, повільно роз’їжджав дорогами й путівцями центральної частини Оклахоми і через підсилювач з двома гучномовцями, приєднаний до тракторного акумулятора, молив бога про дощ. Поглянути на нього збиралися сотні людей з усіх околиць.

Чим усе те скінчилося, можна було передбачити, але наслідки задовольнили всіх. Другого дня Грегових молінь, десь ближче до вечора, небо заволокли хмари, а наступного ранку линув дощ. Злива тривала три дні й дві ночі, в бурхливих потоках води загинуло четверо чоловік, цілі курники з курми на гребенях дахів змивало в Грінвуд-Рівер, криниці переповнились, худобу було врятовано, і тоді члени Оклахомської спілки скотарів розважили, що дощ, мабуть, пішов би й без молитов. На своєму наступному засіданні вони пустили шапку по колу, щоб зібрати плату для Грега, і юний чудодій дістав царську винагороду в сумі сімнадцяти доларів.