Грег і взнаки нічого не дав. А сімнадцять доларів витратив на те, щоб надрукувати в оклахомській «Геральд» оголошення-заяву. В тій заяві він зазначив, що такий самий випадок стався колись і з одним щуроловом у місті Гамельні. Як добрий християнин він, Грег Стілсон, не стане викрадати дітей своїх кривдників, та разом з тим добре розуміє, що йому годі шукати захисту і в закону проти такої великої і потужної організації, як Оклахомська спілка скотарів. Але ж має бути якась справедливість, чи не так? Він, Грег Стілсон, говорилося далі в заяві, утримує стареньку недужу матір. Він не шкодував сил і ревно молився задля гурту багатих і невдячних мужлаїв, таких самих, як і ті, що зганяли бідний люд з його земель у тридцяті роки. Він урятував їм на десятки тисяч доларів худоби, а отримав за це сімнадцять доларів. Він, Грег Стілсон, добрий християнин, і така кричуща невдячність не гнівить його, але, може, вона не залишить байдужими порядних громадян округи. Совісні люди можуть надсилати свої внески на адресу «Геральд», скринька № 471.

Джонні з цікавістю подумав: а скільки ж усе-таки поклав собі до кишені Грег Стілсон унаслідок цієї операції? У пресі називали різні суми. Але тієї осені він уже роз’їжджав по місту в новенькому «меркурії». Сплатив заборгований за три роки податок з будиночка, залишеного їм матір’ю Мері Лу. А сама Мері Лу (не така вже й недужа і аж ніяк не старенька — на той час їй було не більш як сорок п’ять) красувалась в новому єнотовому пальті. Стілсон, як видно, відкрив для себе одну з потаємних пружин важливого принципу, що рухає світом: коли ті, хто щось дістає, не хочуть за це платити, за них часто платять ті, хто не дістає нічого, — як то кажуть, з дурного дива. Чи не цей-таки принцип уселяє в політиків упевненість, що їм ніколи не забракне молодих чоловіків, аби кидати їх у м’ясорубку війни.

Що ж до скотарів, то вони дуже скоро збагнули, що всією своєю спілкою встромили руку в осине гніздо. Коли вони приїздили до міста, на вулицях майже щоразу збиралися юрби людей і тюкали на них. По всій окрузі їх ганьбили з проповідницьких кафедр. А одного дня вони виявили, що не так-то й легко продати м’ясо, врятоване Стілсоновим дощем, і мусили везти його неблизький світ.

У листопаді того пам’ятного року до будинку Стілсона завітали два молодики з мідними кастетами на руках і нікельованими пістолетами калібру 0,32 дюйма, в кишенях, — поза всяким сумнівом, найняті спілкою скотарів, — і з належною переконливістю запропонували йому пошукати інше місце проживання, з більш підхожим кліматом. Після того обидва вони опинилися в лікарні: один із струсом мозку, другий — з розбитою головою і без чотирьох зубів. Їх знайшли на розі Стілсонового кварталу… без штанів. Їхні мідні кастети були застромлені в те місце, яке звичайно пов’язують із сидінням, і в одному випадку довелося навіть вдатися до невеличкого хірургічного втручання, щоб видалити чужорідне тіло.