— Я це досі бачу, — відгукнувся Дон, дивлячись на зграю нетлів, що шугонула понад тенісними кортами в бік старшої школи. — І чую запах.

Він дав Еріку свою запальничку, оскільки це була ідея Еріка (і ще таким чином, бодай почасти, він міг би обґрунтовано зіпхнути все на хлопця, якби це викрилося.) Ерік присів навпочіпки, чиркнув, запаливши «Зіппо», і підніс полум’я до краю кокона в захаращеному мотлохом барлогу. Кокон зайнявся вибуховим спалахом, неначе в ньому була запакована не психічно слаба бездомна пані, а порох. Зразу ж дмухнуло сірчаним смородом. Немов бзднув сам Бог. Стара Ессі сіла прямо — не те щоб стало видно щось більше за її обрис — й неначе вихнулась до них. На мить чітко проявилося її обличчя, чорнота й срібло, як на фотонегативі, і Дон побачив, як в оскалі розтягуються її губи. А вже наступної секунди від неї не залишилось нічого.

На чотири фути вгору здійнялася вогняна куля, та ще й ніби обертом. А потім та вогняна куля перетворилася на нетлів — сотні їх. Не залишилося жодних ознак ні кокона, ні скелету, хіба що трава, де перед цим лежала Стара Ессі, трішки обгоріла.

«Це не того класу полум’я, — подумав Дон. — Якби було того, нас би тут засмажило».

Ерік підвівся на рівні. З обличчям геть побілілим і ошалілими очима.

— Що це було? Що це щойно трапилось?

— Поняття, нахер, не маю, — сказав Дон.

— А ті випалювальні бригади, чи як там вони себе називають… були які-небудь повідомлення від них про те, що спалені кокони перетворювалися на летюче комашшя?

— Я про таке не чув. Але, може, вони просто цього не повідомляють.

— Йо, мабуть. — Ерік облизнув собі губи. — Йо, нема підстав, щоб вона була інакшою від інших.

Ні, не було жодних підстав думати, що Стара Ессі інакша за будь-яку сплячу жінку в світі. Проте Донові згадалася одна підстава, чому в Дулінгу все може бути інакше — бо тут є одна особлива жінка, яка спить і не обростає коконом. І яка прокидається знову.

— Гайда, — промовив Дон. — Нам ще роботу робити на Еллендейл-стрит. Курв’ячі лантухи рахувати. Імена записувати. Оцього тут… ніколи не було. Правильно, партнере?

— Правильно. Абсолютно.

— Ти ж не збираєшся про це патякати, чи не так?

— Господи, ні!

— Добре.

А от я можу про це поговорити, подумав Дон. Утім, не з Террі Кумсом. Дону вистачило якихось пари днів, щоби дійти висновку, що цей чолов’яга заледве не геть нікчемний. Так би мовити, номінальна фігура. До того ж, нібито має проблеми з алкоголем, що вже зовсім жалюгідно. Дону відворотні були люди, нездатні контролювати свої жадання. А от той парубок, Френк Ґірі, той, що його Террі призначив своїм першим заступником… він — кебетний котяра і вельми цікавиться тою жінкою, Євою Блек. Він скоро її звідти вихопить, якщо не вже. От із ним можна було б про це поговорити, якщо взагалі говорити варто.