— Не знаю, і нецікаво, — сказав Малий Лов. — Але як заїдемо в місто, ти на все око видивляйся якогось хлопчака.

— Якого хлопчака, брате?

— Такого, досить великого, щоб їздив на велосипеді й розвозив плітки, — промовив Лов, якраз коли крадений «Сілверадо» минав щит із написом: «ВІТАЄМО В ДУЛІНГУ, ГАРНОМУ МІСТІ ДЛЯ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ».

4

4

На відкритій дорозі МВХ «Судзукі» міг гнати шістдесят. Але оскільки надходила ніч, а її рефлекси к чорту злиняли, Ван не наважувалася витискати більше сорока. Коли вона проминала щит «ВІТАЄМО В ДУЛІНГУ», «Сілверадо» з братами Ґрайнерами вже зник. Може, вона їх загубила, а може, й ні. Головна вулиця була майже порожня, і вона сподівалася їх там помітити: або припаркувалися десь, або сунуть повільно, поки ті поганці видивляються чогось вартого загарбання. А якщо не помітить, гадала Ван, найкращим, що вона може зробити, це заїхати до шерифської управи і повідомити про них бодай комусь, хто там чергуватиме. Це буде, звісно, розчаруванням для жінки, яка сподівалася сама зробити щось добре, щоб спокутувати ту стрільбу, через яку вона досі почувалась негарно, але, як завжди казав її батько, інколи ти отримуєш те, чого хочеш, але здебільшого ти отримуєш те, що отримуєш.

Початок середмістя позначав «Салон краси Барб & Вабні нігті» з одного боку вулиці і крамниця «Ас знаряддя»[352] (нещодавно відвідана Джонні Лі Кронським у пошуках інструментів, дротів і батарейок) — з іншого. Саме між цими файними закладами квадроцикл Ваннеси двічі чхнув, стрельнув вихлопом і вмер. Вона поглянула на датчик і побачила, що стрілка стоїть на нулі. Ну хіба не ідеальний кінець для ідеального, в сраку, дня?

За квартал попереду є «У Зоні»[353], де вона могла б купити кілька галонів пального, це якщо там досі бодай хтось працює. Але швидко темніло, ті чортові Ґрайнери могли бути будь-де, і навіть квартал пройти здавалося важким маршрутом в її теперішньому стані. Може, краще вже плюнути і покінчити з цим, як планувала зробити раніше… хоча вона не стала б чемпіонкою штату з армреслінгу, здаючись, щойно справа пішла туго, хіба не так? А хіба не саме про це вона думає? Про те, щоб здатися?

— Ніколи, доки моя клята рука не ляже на цей клятий стіл, — заявила Ван своєму заглухлому МВХ і попленталася безлюдним хідником у бік шерифської управи.

5

5

Прямо навпроти коп-контори містився заклад «Дрю Т. Баррі. Компанія „Запорука“», власник якого наразі перебував на Західно-Лавінській дорозі з рештою затягу. Лов поставив «Сілверадо» поза ним, на майданчику, позначеному написом: «ТІЛЬКИ ДЛЯ ПРАЦІВНИКА БАРРІ. ВСІХ ІНШИХ БУДЕ ЕВАКУЙОВАНО». Задні двері були замкнені, але два поштовхи м’ясистого плеча Мея виправили це. Слідом за ним увійшов Лов, тягнучи з собою хлопця, якого вони знайшли, коли той катався на велосипеді біля боулінг-корту. Так сталося, що означений хлопець був Кентом Дейлі, членом тенісної команди старшої школи і близьким другом Еріка Бласса. Кентів велик лежав зараз у кузові «Сілверадо». Хлопець рюмсав, хоча вже був надто великим для такої поведінки; Лов мав переконання, що рюмсання годиться для дівчатпідлітків, але хлопці мусять почати зав’язувати в десять, а цілком з цим покінчити років у дванадцять. Утім, цьому він волів попустити. Врешті-решт, цей, мабуть, думає, що його зґвалтують і вб’ють.