КАЗКИ РОБОТІВ КІБЕРІАДА

КАЗКИ РОБОТІВ

КІБЕРІАДА

КАЗКИ РОБОТІВ

КАЗКИ РОБОТІВ

ТРОЄ ЕЛЕКТРИЦАРІВ

ТРОЄ ЕЛЕКТРИЦАРІВ

[1]

Жив собі великий конструктор-винахідник, й одного разу створив він справжніх живих істот з льоду, і поселив їх на далекій та дуже холодній планеті. Планета ця так сяяла та переливалась своїми крижаними скарбами, що багато хто хотів ними заволодіти. Та наважились напасти на її мешканців лише троє електрицарів — Латунний, Залізний і Кварцевий.

Жив собі великий конструктор-винахідник, й одного разу створив він справжніх живих істот з льоду, і поселив їх на далекій та дуже холодній планеті. Планета ця так сяяла та переливалась своїми крижаними скарбами, що багато хто хотів ними заволодіти. Та наважились напасти на її мешканців лише троє електрицарів — Латунний, Залізний і Кварцевий.

Жив колись один великий конструктор‑винахідник, який невтомно винаходив незвичайні прилади й виготовляв дивовижні апарати. Змайстрував він був собі машинку‑пушинку, яка гарно співала, і назвав її пташкою. Печаткою у вигляді сміливого серця був позначений кожен атом, який виходив з‑під його рук, і дивувались потім учені, знаходячи в атомних спектрах миготливі сердечка. Змайстрував він багато корисних машин, великих і малих, і якось спала йому на думку химерна ідея поєднати воєдино смерть із життям і в такий спосіб досягти неможливого. Поклав він собі створити розумні істоти з води, але не тим жахливим робом, про який ви зараз подумали. Ні, думка про тіла м’які й мокрі була йому чужою, викликала в нього відразу, як і в кожного з нас. Вирішив він створити з води істоти по‑справжньому гарні й мудрі, а саме кристалічні. Вибрав він тоді планету, від усіх сонць віддалену, з її замерзлого океану вирубав крижані брили, а з них, як з гірського кришталю, витесав кріонідів. Звалися вони так, бо могли існувати лише при страшному морозі й у безсонячній порожнечі. Збудували невдовзі кріоніди міста й палаци крижані, а що будь‑яке тепло загрожувало їм згубою, освітлювали вони свої житла полярними сяйвами, які ловили й тримали у величезних прозорих посудинах. Хто був багатший, той мав більше полярних сяйв, цитринових і сріблястих, і жили кріоніди щасливо, а що любили не тільки світло, а й коштовні камінці, то славились вони своїми дорогоцінностями. Вони витесували їх із затверділих газів і шліфували. Тішили їх ці коштовності вічної ночі, в якій, немов ув’язнені духи, палали полярні сяйва, схожі на зачаровані туманності в кришталевих брилах. Чимало космічних загарбників мріяло заволодіти тими багатствами, бо ж уся Кріонія була видна ген‑ген звіддалік, виблискуючи, неначе діамант, який повільно обертається на чорному оксамиті. Різні шукачі пригод прибували на Кріонію спробувати воєнного щастя. Залетів на неї і електрицар Латунний, який, коли ступав, то наче дзвін дзвонив, та тільки‑но він поставив на лід ногу, як від жару крига під ним розтанула, і ринув електрицар у безодню Льодового океану, і води зімкнулись над ним, і там, на дні кріонських морів, спочив він до кінця віку.