«Звідки ж?!» - вражено запитав Кляпавцій.
«Це досить просто», таємничо відповідав той. – «Ходімо, я тобі покажу».
Вже добряче будучи на підпитку, друзі прийшли в лабораторію Трурля, де він показав Кляпавцію невелику скриньку з вісімнадцятьма цифрами на передній панелі. Крайня праворуч цифра раз на секунду збільшувалася на одиницю. Раз на десять секунд збільшувалася друга цифра праворуч…
«Що це, годинник?» - розчаровано спитав Кляпавцій.
«Ну, до певної міри годинник… - промовив Трурль. - Ти ж знаєш, - продовжив він, - що ряд натуральних чисел не має кінця. І, додаючи до нього по одиниці, можна рухатися ним нескінченно. А якщо так, то прилад, що додає по одиниці, повинен мати можливість робити це до
Приголомшений Кляпавцій запитав: «А що станеться, коли у всіх вісімнадцяти віконцях будуть дев'ятки? Щоправда, це теж чимало – 300 мільярдів років, разів у десять більше, ніж за твердженням деяких вчених, існує Всесвіт, – додав він. - Але все ж…?»
«Ось у цьому й полягає головне моє досягнення, - відповів Трурль. - Бачиш, - показав він Кляпавцію, - цей ящик з радіодеталями? Бачиш – цього маленького та примітивного робота, який тільки й уміє, що паяти та збирати нескладні схеми?»
«Бачу», - відповів Кляпавцій.
«Так ось, коли пройде 400 мільярдів років, він вмикнеться за сигналом самого цього годинника та допаяє до нього ще розряд. І Всесвіт буде існувати далі!»
«А потім, – пролепетав вражений Кляпавцій, – а потім?»
«Потім? Потім допаяє ще», - гордо відповів Трурль.
«А деталі?..»
«Сам зробить» – знизавши титано-ірідієвими полірованими плечима, відповів колега та друг.