– Наша взяла! – вигукнув Кварцовий. – Тільки б не думати, – хоч іноді й подумати треба. Так чи інакше, а я мушу перемогти!

Рушив він далі, і дзвеніла його хода, ніби хтось молотом товк кристали. Гуркочучи, мчав він вулицями Фригіди, а її жителі з‑під білих шапок дахів з відчаєм у серці дивилися на нього. Немов іскристий метеорит, мчав він Чумацьким Шляхом, і раптом побачив оддалік невелику самотню постать. То був сам Барион, прозваний Льодоустом, найбільший кріонідський мудрець. З розгону налетів на нього Кварцовий, щоб зім’яти одним ударом, але той поступився дорогою і показав два розставлених пальці; не зрозумів Кварцовий, що це означає, вернувся і знову рушив на супротивника. Барион знову відступив на крок і показав один палець. Здивувався трохи Кварцовий й уповільнив свій біг, хоча вже розвернувся, щоб знову взяти розгін. Замислився він, і тієї ж миті ринула вода з найближчих будинків, проте він нічого не помічав, бо Барион зробив пальцями однієї руки кілечко, а великим пальцем другої руки став ворушити в цьому кілечку. Кварцовий усе думав та думав, що б воно могли означати ці мовчазні жести, і розверзлася в нього під ногами безодня, ринула звідти чорна вода, полетів він на дно, немов камінь, і не встиг навіть підбадьорити себе словами: «Дарма, аби лиш не думати!» – як його вже на світі не стало.

Вдячні Барионові за порятунок кріоніди згодом запитували його, що він хотів сказати своїми жестами страшному електрицареві.

– Все це дуже просто, – відповідав мудрець. – Два пальці означали, що нас із ним двоє. Один – що скоро лишусь я сам. Потім я показав йому кілечко, а це означало, що довкола нього розверзнеться крига й морська безодня поглине його навіки. Не зрозумів він ні першого, ні другого, ні третього.

– Великий мудрець! – заволали здивовані кріоніди. – Як же ти наважився показувати такі знаки страшному супостатові?! Подумай, що сталося б, якби він зрозумів тебе й не став дивуватись. Адже тоді б він не нагрівся від думання й не провалився б у бездонну прірву…

– Ет, я цього анітрохи не боявся, – з холодною усмішкою відповів їм Барион Льодоустий, – бо я знав, що він нічого не втямить. Якби в нього була бодай крапля розуму, він би не прилетів сюди. Яка користь істоті, що живе під сонцем, від наших газових коштовностей і крижаних срібних зірок?!

І знову вражені були кріоніди його мудрістю і, заспокоєні, розійшлися по домівках, де стояв любий їм мороз.

Відтоді ніхто вже не пробував завоювати Кріонію, бо перевелися недоумки у Всесвіті; хоч декотрі стверджують, що є їх іще чимало, та тільки не знають вони дороги в Кріонію.