– Вони бачили нас? - Запитав Дерк.

– Мали побачити. Вони не могли не помітити світло наших фар, коли ми пролетіли повз ворота.

В непроглядній темряві по обидва боки від них лунав шум вітру, листя, як і раніше, шелестіло над головою.

- Втікатимемо? - Запитав Дерк.

– На їхніх машинах є лазери, що діють, а на нашій немає. Зовнішній проспект – єдиний доступний нам шлях. Аеромобіль брейтів поженеться за нами нагору, і десь там нас чекатимуть мисливці. Ми вбили лише двох, можливо трьох. Але є й інші. Ми – у пастці.

Дерк замислився.

– Ми можемо зробити ще одне коло та вислизнути через ворота після того, як вони влетять усередину.

- Так, такий вихід напрошується сам собою, але це дуже очевидно і для них. Я думаю, що зовні нас чекатиме ще одна машина. У мене є ідея краща.

Говорячи це, Гвен уповільнила рух аеромобіля та зупинила його. У світлі фар перед ними дорога розділялася. Ліворуч вона йшла на коло, правіше починався двокілометровий підйом проспекту.

Гвен вимкнула фари. Непроглядна темрява поглинула все навколо. Коли Дерк хотів заговорити, вона зупинила його різким «ш-ш-ш».