Гвен ретельно вивчила схему метро, ​​щоб зрозуміти, в який бік рухатись.

- Тут є дві лінії, - сказала вона Дерку чомусь пошепки. – Одна з них поєднує усі фестивальні міста гігантським кільцем. Потяги, мабуть, ходили нею в обох напрямках. Інша лінія пов'язувала Челлендж із космодромом. У кожному місті був підземний зв'язок із космодромом. Яку лінію вибираємо?

Дерк відчував втому та роздратування.

- Мені байдуже, - відповів він. - Яка різниця? У будь-якому випадку ми не дістанемося до жодного міста. Навіть для скутерів відстані надто великі.

Гвен задумливо кивнула, продовжуючи дивитись на карту.

- Двісті тридцять кілометрів до Есвоха в одному напрямку і триста вісімдесят до Крайн-Ламії в іншому. Ще більше до космодрому. Думаю, що ти маєш рацію. - Вона знизала плечима, повернулася і навмання махнула рукою. - Тоді туди, - сказала вона.

Їм потрібна була швидкість. Сидячи на краю платформи над дорогами, вони закріпили льотні черевики на металевих пластинах скутерів і повільно рушили туди, куди показала Гвен. Вона рухалася першою на висоті за чверть метра від землі, легко торкаючись стіни тунелю лівою рукою. У правій руці вона тримала ручний ліхтарик. Дерк летів за нею, трохи вище, щоб бачити через її плече. Вибраний ними тунель був величезною дугою, що ледве помітно повертає вліво. Нічого примітного в ньому не було, погляду не було за що вчепитися. Іноді Дерк повністю втрачав відчуття руху – настільки одноманітним видавався політ. Іноді йому здавалося, що вони з Гвен повисли в просторі, обмеженому повільно повзучими стінами.

Нарешті, віддалившись від Челленджа на добрі три кілометри, вони опустилися на землю і вимкнули скутери. У розмовах потреби не було. Гвен притулила ліхтарик до грубо обтесаної стіни, вони сіли в пилюку і зняли льотні черевики. Ні слова не кажучи, вона відстебнула сумку з похідним приладдям і, підклавши її під голову, лягла. Як тільки її голова торкнулася сумки, вона заснула, залишивши його на самоті.

Гвен ніби покинула його.

Дерк втомився до знемоги, але заснути не міг. Він сидів на краю маленького кола слабкого світла - Гвен залишила ліхтарик увімкненим - і дивився на неї. Він бачив, як вона дихає, як грають тіні на її щоках і її волоссі, коли вона неспокійно ворушиться уві сні. Дерк звернув увагу на те, як далеко від нього вона лягла, і згадав, що вони не розмовляли і не торкалися один одного за весь час їхнього польоту від Челленджа. Він не думав про це – його мозок був надто змучений страхом та втомою, але він це відчував. Тяжкість стиснула йому груди, темрява стала щільнішою в цій запорошеній дірі, глибоко під живим світом.