Любов Відута Ловці думок

Любов Відута

Ловці думок

У незнайомому будинку

У незнайомому будинку

Вечірнє місто мерехтіло тьмяними вогниками. Перехожих майже не було, тож вузенькі старі вулички здавалися просторішими. Ліхтарі розсіювали жовте сипке світло. Ештон зупинився, поглянув угору, де танцювали миготливі світлові метелики, усміхнувся і про всяк випадок натиснув найменшу кнопку думотона. Слабке потріскування означало, що в наплічник потрапила мікрокулька.

— Отже, усе гаразд, — заспокоївся Ештон і попрямував далі, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги.

Місто здавалося покинутим. Штори в усіх будинках були щільно запнуті й не пропускали жодного промінчика світла. Ештон не сповільнював ходи, у цьому заможному кварталі ловити нічого. М’яко й нечутно ступаючи бруківкою, більше за звичкою, ніж у надії щось побачити, позирав на вікна, досвідченим оком визначаючи рівень захисту. Неонові цятки в правому верхньому кутку вікна виказували найвищий, третій ступінь захисту. А ось тут мала би світитися біла цятка. Господарі зекономили, забарвили кут вікна, щоби світіння здавалося синім. Наївні! Хіба Ештона це зупинило б? Він із напівзаплющеними очима розрізняв, де який захист. Біла цятка — другий ступінь, доволі непоганий, тому й біля цього будинку не варто гаяти час.

«Хоч би сьогодні пощастило, — міркував Ештон, налаштувавши власний думотон на мрійливі роздуми. — Хоч би все нарешті стало на свої місця… Тоді правда взяла б гору і таки була б надія на те, що вдасться викупити будинок, успадкований від Джона. Ет, якби Джон не заборгував цьому негіднику Клізі!..»

Ештон не міг збагнути, як Джон, один із кращих ловців думок, який ніколи не сидів на мілині, міг ускочити в таку халепу. Щось тут було не так. Клізі явно щось приховував. Для чогось йому був потрібен будинок Джона, і це було настільки очевидно, як і те, що верхнє вікно не має захисту. Ештон миттєво налаштував думотон на максимальний прийом.

Тиша. Ні душі. На ліве плече сів великий синій нічний метелик, схожий на еполет вершинних, найвищої касти в ієрархії світів. Він статечно зводив і опускав крильця, наче гладив Ештона по щоці, а потім так само повагом перелетів через оповитий диким виноградом паркан. Тепер потрібно зачекати. Вибрати найзручніше місце для вловлювання, виставити захист від випадкових перехожих і чекати. Йому сьогодні таки таланило, бо в будинку навпроти того, що він обрав для ловів, мешканців не було. Мабуть, виїхали кудись разом із прислугою.

Ештон просканував будинок. Звичайно, тут увімкнений повний внутрішній захист. Але він і не прагнув потрапити всередину. Його цікавив дах, із якого сигнал від незахищеного вікна виловити було б найпростіше.