«О, так! Друже, де ти?.. Ти ніколи не сидів би на чатах у бідному кварталі, по-дурному не ризикував би, переправляючись у нижній світ», — подумав тоді Ештон і… незчувся, як задрімав. Коли прокинувся, думотон був набитий по вінця, навіть додаткові скриньки з наплічника були заповнені. Непоганий був вилов! Чудовий! Тепер би такий!

…Ще трохи, й Ештон став би сердитися, бо при такій кількості людей у будинку без захисту наплічник наповнювався думками поодиноких перехожих, сірими й беземоційними. Його роздуми теж були не надто радісні, але не в тому річ. Він дивувався сам собі, бо не розумів, що тут робить. Зате добре усвідомлював, що він у пастці, бо аж ніяк не назбирає потрібної суми для того, щоб Клізі бодай колись віддав йому документи на Джонів будинок.

Несподівана знахідка

Несподівана знахідка

Ні, тут щось не так… Внутрішній голос Ештона запротестував проти такого безглуздого марнування часу. Уявіть собі — такий натовп у будинку навпроти, а він за відсутності захисту ще не вловив жодної думки!

Ештон зазирнув через балкон і водночас ще раз прорахував можливість утечі. Наче все гаразд, дерево міцне й розлоге, витримає його. Та й будинок, на балконі якого він зараз перебував, здавався просторим, не те що його теперішнє помешкання. Одна з двох Ештонових кімнат у невеликому будиночку, який він ділив із шістьма сусідами, була наполовину заповнена ще не сортованими наплічниками. Більша частина виловленого, посортована й ущільнена, лежала в одній із кімнат у домі Джона. Тому все, що сказав Клізі щодо будинку товариша, стосувалося безпосередньо й Ештона.

Ештон уперше зустрів Джона під час навчання в школі ловців. Випадкове знайомство, яких було в його житті багато, не віщувало життєвих змін. Знову зустрілися в одній із Ештонових мандрівок, і Джон запросив його погостювати. Через кілька років після закінчення ловецької школи юнак із Палацового міста перебрався сюди, у місто Світла. Джон так захопив його розповідями про особливість цих місць, що Ештон, трохи попоїздивши по інших краях, вирішив оселитися саме тут. Місто художників, талановитих людей, одержимих наукою і втіленням неймовірних ідей… Разюча схожість із Палацовим містом заворожувала. А Джон переконував, що саме місто Світла найкраще з усіх, які тільки існують. Що ж, чари цього міста подіяли й на Ештона — йому тут сподобалося, ба більше, він залишився тут жити й полюбив його не менше за Палацове, хоч воно й було прамістом, головним із найважливіших міст усіх їхніх світів.

Вони з Джоном були немов брати. Кожен із них у скрутну хвилину був готовий віддати товаришеві все, що мав. Ештон знав, що потрібно працювати для себе, для сестри, допомагав Джонові… А зараз він витрачає купу свого дорогоцінного часу на цей невдячний будинок. Думок тут роїться стільки, що наплічник мав би заповнитися блискавично. Але час спливає, як і надія на щедрий улов. А ще той ненависний Клізі із вимогою терміново внести оплату… Ештон не знав, чому й куди раптово зник Джон, та повною мірою відчув важкість купи проблем, які звалилися на його плечі.