Звичним рухом юнак направив арбалет на комин безлюдного будинку і, коли надтонкий алюмінієвий канат закріпився, причепив інший кінець до стіни із незахищеним вікном. Ештон без особливих зусиль видерся по натягнутому канату вгору.

Відточені до автоматизму рухи були чіткими й швидкими, тож перехожий, який човгав бруківкою за Ештоном, нічого не встиг помітити. Проте досвід навчив юнака не нехтувати безпекою, тому увімкнений на повну потужність думотон спіймав і відправив до наплічника навіть кілька дрібних, завбільшки з муху, кульок.

«Не кольорові, — подумав хлопець, уважно стежачи за їхнім польотом, — усе-таки слід придбати новий відсіювач».

Подорожній пройшов вуличкою і звернув у Владний провулок. Із даху було видно, як він натиснув на дзвінок і за мить розчинився в темряві сусіднього будинку. Що його поєднувало з цим районом? Темний плащ виказував приналежність до звичайних роботяг або прислуги, що сновигала о темній порі з таємними дорученнями своїх господарів. Ештон і сам неодноразово одягався так само, тому не надавав особливого значення вбранню. Він завжди намагався зрозуміти, кого приховує плащ і чого можна сподіватися від зустрічного незнайомця. Але поки що причин для тривоги не було.

Очікування було звичне. Ештон знав, що багато давніх панських будинків мають вихід із піддашшя на маленький балкон. Невдовзі він уже сидів, примостившись у старому, але доволі зручному різьбленому кріслі.

Перше правило ловця думок — оглянути шляхи до відступу. Підводитись зі зручного крісла аж ніяк не хотілося, та досвід доводив, що нехтування правилами найчастіше закінчується кепсько. З місця, де сидів Ештон, не проглядалася частина вулиці, а це доволі ризиковано. Юнак підвівся з крісла та ретельно оглянув дах. Будинок, який так гостинно прийняв його, був нижчий за сусідні. Однак стверджувати, що в ньому мешкають не надто заможні люди, Ештон не брався. Адже поруч — Владний провулок, район багатіїв, у ньому всі будинки під особливим захистом. Тричі на день квартал обходить охорона, а кожна споруда має ще й свій особливий потаємний замок і низинний захист. Цей будинок, вочевидь, теж розташований у магічному колі, а отже, належить комусь із верхніх чи навіть вершинних. Якщо це справді так, то його мала б доглядати й охороняти найкраща з усіх імовірних охоронних систем — родина карликів, що зазвичай прислуговує таким заможним господарям. Ештон здивувався — як це йому так завиграшки вдалося потрапити сюди? Давній кам’яний мур будівлі вкрив вогкий зелений мох, і все ж з-під нього добре проглядаються старі рунічні символи. Фасад прикрашає герб, знак шанованого роду. Відразу за парканом починається досить великий сад, більший, ніж можна було очікувати. Однак усе вказувало на те, що господарі залишили цей будинок давно. Можливо, час від часу сюди й навідувалася прислуга, але про сад дбали найменше. Та й захист був застарілий.