Бува, якась друкарочка отримує за IX розрядом чотири з половиною червінці, ну, правда, коханець їй фільдеперсові панчішки подарує. Та скільки за цей фільдеперс їй знущань треба стерпіти. Адже він її не якимось природним способом, а піддає французькій любові. С... ці французи, кажучи поміж нами. Хоч і жеруть багато, й усе з червоним вином. Ох... Прибіжить друкарочка, адже за 4,5 червінці в «Бар» не підеш. їй і на кінематограф не вистачає, а кінематограф для жінки — єдина розрада в житті. Тремтить, морщиться, а жує... Лишень подумати: 40 копійок за дві страви, а вони обидві ці страви і п’ятиалтинної не варті, бо решту 25 копійок завгосп украв. А їй хіба такого обіду треба? У неї з правою легенею не гаразд, і жіноча хвороба на французькому ґрунті, на службі з неї вирахували, тухлятиною в їдальні нагодували, ось вона, ось вона... Біжить у підворіття в панчішках від коханця. Ноги холодні, у живіт дме, тому що шерсть на ній, як на мені, а штані вона носить холодні, одна мереживна видимість. Дрантя для коханця. Спробуй-но вона одягнути фланелеві, він і закричить: ну, яка ж ти невишукана! Набридла мені моя Матрьона, намучився я з фланелевими штанями, настала нині моя часинка. Тепер я — голова, і скільки б не накрав — все на жіноче тіло, на ракові шийки, на Абрау-Дюрсо. Тому що наголодувався я замолоду вдосталь, годі з мене, а загробного життя не існує.

Шкода мені її, шкода! Та самого себе мені шкода ще більше. Не через егоїзм це кажу, авжеж ні, а тому що ми дійсно не в однакових умовах. їй-то хоч удома тепло, ну а мені, а мені... Куди податися? У-у-у-у-у!

— Цюнь, цюнь, цюнь! Шарику, га, Шарику... Чого ти скавучиш, бідолахо? Хто тебе образив? Ух...

Відьма суха заметіль загриміла ворітьми і мітлою зацідила панночці по вуху. Спідничку підбила до колін, оголила кремові панчішки і вузьку смужку погано випраної мереживної білизни, задушила слова і замела пса.

Господи... Яка погода... Ух... І живіт болить. Це солонина! І коли ж це все скінчиться?

Нахиливши голову, кинулася панночка в атаку, прорвалась у ворота, і як завертіло, закрутило її на вулиці, обсипало, потім захурделило сніговим виром, і вона пропала.

А пес залишився в підворітті. Страждаючи від знівеченого боку, притулився до холодної стіни, зітхнув і твердо вирішив, що більше звідси нікуди не піде, тут у підворітті і здохне. Відчай скосив його. На душі йому було так боляче і гірко, так самотньо і страшно, що дрібні собачі сльози, як пухирці, вилазили з очей і одразу ж замерзали. Зіпсутий бік стирчав скуйовдженими промерзлими жмутами, а між ними проступали червоні зловісні плями опіків. До чого безглузді, тупі, жорстокі куховари. «Шарик» вона назвала його... Який він до біса «Шарик»? Шарик — це значить круглий, гладкий, вгодований, дурний, вівсянку жере, син знатних батьків, а він — кошлатий, довготелесий і обшарпаний, швендя сухорлява, пес безхатній. Утім дяка на добрім слові.