Дивакуватий пан нахилився до пса, блимнув золотими обідками очей і витягнув із правої кишені білий довгастий згорток. Не знімаючи коричневих рукавичок, розгорнув папір, який негайно почала шарпати хурделиця, і відламав кусник ковбаси, званої «Особлива краківська». І цей кусник — псу. О, щедра душа! У-у-у!

— Цюнь, цюнь, — поманив пан і додав суворим голосом: — Бери! Шарику, Шарику!

Знову Шарик. Охрестили. Та називайте вже як хочете. За такий ваш учинок винятковий.

Пес умить обірвав шкірку, з хлипанням вгризся в краківську й за дві секунди її зжер. При цьому похлинувся ковбасою і снігом до сліз, бо від жадібності ледь не заковтнув мотузочку. Ще, ще лижу вам руку. Цілую штані, мій благодійнику!

— Досить наразі... — пан говорив так уривчасто, ніби командував. Він нахилився до Шарика, допитливо глянув йому в очі й несподівано провів рукою в рукавичці інтимно і лагідно по Шариковому животі. — А-га, самець, — багатозначно мовив він, — нашийника нема, от і чудово, саме ти мені і потрібен. Ходи за мною. — Він поманив пальцями. — Цюнь-цюнь!

За вами йти? Та хоч на край світу. Штурхайте мене вашими фетровими черевиками — я й слова не скажу.

По всій Прєчістєнкє сяяли ліхтарі. Бік болів нестерпно, але Шарик часом забував про нього, захоплений однією думкою — як не загубити б у штовханині чудесного марева в шубі і бодай якось виказати йому любов і відданість. І разів із сім він її виказав дорогою від Прєчістєнкі до Обухова провулка. Чмокнув у черевик біля Мьортвого провулка, розчищаючи дорогу, диким виттям так налякав якусь даму, що вона сіла на тумбу, разів зо два підвив, щоб ще жаліснішим здаватися.

Якась наволоч, сибірський покруч кіт-приблуда вигулькнув з-під зливної труби, бо, попри хуртовину, унюхав краківську. Шарику в очах смеркло від думки, що багатий дивак, який підбирає поранених псів у підворітті, цілком можливо і цього хапугу прихопить із собою, і доведеться ділитися моссільпромівським виробом. Тому на кота він так клацнув зубами, що той, зашипівши, мов шкварка, заскочив по трубі на другий поверх. — Ф-р-р-р... га... у! Геть! Не настачиш Моссільпрому на всіляких обшарпанців, що валандають Прєчістєнкою.

Пан оцінив відданість і біля самої пожежної команди, під вікном, з якого чулося приємне бурчання валторни, нагородив пса другим кавалком, трохи меншим, золотників на п’ять.

Ото дивак. Підманює мене. Не турбуйтесь! Я і сам нікуди не піду. За вами я подамся куди завгодно.

— Цюнь-цюнь-цюнь! Сюди!

В Обухов? А дозвольте! Дуже добре відомий нам цей провулок.

— Цюнь-цюнь!

Сюди? Із задовол... Е, ні, даруйте. Ні. Тут швейцар. А вже гіршого нічого в світі немає. Набагато небезпечніше за двірника. Абсолютно ненависна порода. Гидотніше за котів. Шкуродер у позументі.