— У шафі, — Енді Далтон постукав пальцями лівої руки по шафі за моєю спиною, — іграшки та постільна білизна. Меллорі сказала, що ваш син фанатіє від «Ніндзяґо». Там є кілька конструкторів. Якщо знадобиться, ми дістанемо окреме ліжко для Теодора.

— У цьому немає потреби.

Біля узголів’я стояла тумбочка. Далтон поставив на неї миску із Mentos, відкрив течку, витягнув звідти невелику пластикову картку й простягнув мені.

— Це вам.

— Що це?

— Магнітний ключ. На першому поверсі, якраз під цією спальнею, розташовано кімнату для відпочинку. Там завжди є кава, чай, печиво, пластівці. Можете брати все, що бачите. На завтра на ранок я замовив вам сніданок. Яєчня з сосисками. Добре?

— Звісно.

— О’кей. Наступного разу замовите самі. Якщо раптом захочете залишитися, вам принесуть обід і вечерю. За бажанням вільні побути тут кілька днів. Лише попередьте, щоб не голодувати, — він передав магнітну картку. — Картку запрограмовано так, щоб не пускати вас туди, де перебувати не варто. Ви можете піднятися до мого кабінету, спуститися на перший поверх до лабораторій і кімнати відпочинку, а також вийти та зайти через основні двері. Маєте право заходити й виходити, коли заманеться, мені потрібно лише, щоб ви і ваш син тут заночували.

— А це що? — я показав рукою на темно-коричневу панель, у якій віддзеркалювалася моя постать.

— Однобічне вікно, — пояснив Енді Далтон.

— Як у кімнатах для допитів?

Далтон укинув до рота світло-блакитне драже:

— Якщо вам так подобається. За вікном — кімната для спостережень, де ми проведемо сьогоднішню ніч.

— Мені можна приєднатись?

— А чому ні? Після того як Теодор засне.

Він обійшов мене, зупинився з лівого боку лицем до вікна спостереження:

— Меллорі, ти мене чуєш?

Над правим верхнім кутом темної панелі спалахнула й одразу згасла крихітна червона лампочка. Я б і не помітив її, якби в ту мить не стежив за поглядом Далтона.

— Зайди сюди.

Через кілька секунд у хіднику постала Меллорі Хардисон. Доктор Далтон устромив течку під пахву та забрав миску з тумбочки.