За вікном вітер тихенько шелестить ще не пожовклим свіжим листям із залишками аромату літньої атмосфери, що так швидко минула повз нас, залишивши приємні спогади в серцях. Спостерігаючи за хазяйським, володарським пануванням царівни осені, я несвідомо заглиблююся думками в щось абстрактне, таке метафізичне і зовсім не зрозуміле для себе.

Взагалі я трохи ексцентричний і водночас цілком нормальний. Але досить-таки прагматичний у бік раціонального. Я сприймаю своє життя, як цінний дар, як щось цілком природне та неминуче. Проте, будь-які слова готовий піддати сумнівам, якщо виникають певні підозри, незважаючи на погляди більшості людей. Головне — це моє внутрішнє переконання крізь призму онтологічного сприйняття світу. Це для мене настільки очевидне, настільки зрозуміле та банальне, що мені абсолютно байдуже, як дивляться на це інші люди. Кожен з людей і я окремо — ніби дві галактики, два паралельні виміри, що іноді перетинаються між собою у певній заданій площині, а потім знову роз’єднуються, як два електрони одного заряду.

Така несвідома взаємодія постійно впливає на мою свідомість. Іноді, я відчуваю, що я це не є той самий я, а ніби хтось інший, чужий.

Взагалі я завжди буду саме таким, яким ви хочете мене бачити. Чи готові ви мене сприймати далі і слухати все до кінця? Якщо так, то рухаємося вперед.

2

Наскільки добре себе пам’ятаю, я все життя постійно рухаюся кудись. Не важливий напрямок і не важливий результат. Процес — ось що має значення. Поки він триває, я ще існую в цьому світі. Тому, я спробую себе ідентифікувати, як конкретну особистість із своїми певними недоліками та перевагами, що вирізняють мене поміж інших людей.

Власне, мене звати Остап Дорошенко. За освітою я фінансист, а за покликанням душі — письменник. Прозаїк та поет. Причому, доволі успішний та популярний, якщо вірити газетним виданням, авторитетним митцям, критикам і враженням деяких найзавзятіших бібліофілів. Вже у двадцять три роки я опублікував три романи, які стали бестселерами в Україні та за її межами. Звичайно, гонорари були не такі високі, як я малював собі в заповітних мріях, але суми, що поступали від продажу накладу книг в нас та перекладів за кордоном, були достатніми для нормального людського життя із середнім та навіть трохи вищим достатком.

Власне, саме переклади книжок та можлива майбутня екранізація мого першого роману (про це ще рано думати, але мріяти можна) посприяли значному поліпшенню фінансового становища для молодого легеня, яким я був на той момент. Тому, окрім літератури я жодним іншим чином грошей не заробляв. Працювати на чужого дядечку, батрачити від дзвінка до дзвінка, зранку до вечора мене аж ніяк не надихало. Мені страшенно повезло, що я заробляв на життя тим, що мені дуже подобається.